Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:50

Авторитет для сина

Єдиний спосіб бути вихователем хлопчика — стати для нього головним. Головним не за правом сили, а за правом набутого авторитету. Не просто головним, але й добрим головним. Син повинен бути впевненим у тому, що ви на його боці. Тоді він дослухатиметься до вас і намагатиметься виконати встановлені вами правила. Під час вироблення правил вам тепер доведеться враховувати, чи вдасться вам домогтися їх дотримання. Якщо ні, то не варто витрачати стільки нервів і сил. Установлені правила повинні обов’язково виконуватися. Хлопчик має засвоїти назавжди, що закон є законом, а не предметом суперечок і «торгу». У міру того як хлопчик дорослішає, застарілі правила потрібно своєчасно замінювати новими. Найкраще залучати сина до вироблення правил. Тоді він більше намагатиметься їх виконувати. Якщо у віці восьми років ваш син ще погодиться гуляти у межах двору, де ви можете спостерігати за ним із вікна і бути спокійними, то у віці 9-10 років «вольєр» доведеться розширити. Інакше ваш син порушуватиме заборони і тікатиме з друзями гуляти туди, де їм подобається. Якщо ж ви домовитеся з ним про те, що можна гуляти в компанії друзів (але не наодинці) там, де вони самі оберуть, за винятком пустиря біля залізничного депо і міського звалища за цим пустирем,- заради їхньої ж безпеки, то син, напевне, намагатиметься не відвідувати заборонених місць. Аналогічно можна дозволяти дитині гуляти до 18.00 пізньої весни, улітку і ранньої осені, коли в цей час доби на вулиці ще не темно, і скорочувати термін перебування на вулиці взимку, у темний час доби.

Обмеження повинні бути чіткими і підлягати контролю з боку батьків, але контроль має бути «теплим», і дитина повинна знати, що її контролюють заради її ж блага і здебільшого тоді, коли вона вже порушила правила. Чим менше дитина порушує правила, тим більше вона отримує довіри, похвал, заохочень і свободи. При цьому в першу чергу враховуються індивідуальні потреби дитини. Але в жодному разі не можна допускати, щоб дитина диктувала умови та контролювала ситуацію.

Одного разу двоє десятирічних друзів, Роман та Георгій, які відпочивали на дачах по сусідству і вирішили здивувати дорослих — назбирати грибів до вечері. Вони вже ходили з батьками до лісу по гриби та ягоди, тому вважали, що добре знають місцевість. До того ж Георгій мав компас, а на уроках природознавства вони вивчали орієнтування, зокрема за компасом. Батьки відпустили хлопців погуляти одразу ж після сніданку, і ті вирушили до лісу. Вони пройшли знайомою галявиною та заглибились у ліс і відразу ж натрапили на гриби. І не якісь там сироїжки, а справжнісінькі боровики з міцними білими ніжками у щільних коричневих шляпках. Хлопчики радісно бігли від одного гриба до іншого і були дуже здивовані, коли опинилися в якомусь темному лісі, де тонкі дерева стояли близько одне до одного, а під ногами ріс мокрий мох. Спочатку хлопчики вважали, що тут нещодавно пройшов дощ, але коли дійшли до місця, де дивний ліс закінчився галявиною з купинням, і Роман провалився майже до пояса в грязюку, то злякалися по-справжньому. Вони ніколи раніше не бачили болота, але чули чимало розповідей про те, як можна потонути в болоті, тому пішли у зворотному напрямку. Але вони не робили відміток на своєму шляху, і тому незабаром зрозуміли, що збилися з дороги. Раділи вони тільки одному — тому, що ґрунт під ногами виявився сухим.

Так вони блукали до сутінків і вже думали готуватися до страшної ночівлі в лісі (все ж таки краще сидіти на місці, ніж потрапити у темряві в болото), коли почули крики: «Агов! Романе! Георгію! Агов!» Голоси були незнайомими, але кликали, поза сумнівом, їх, тому хлопці загукали у відповідь.

Їх почули і незабаром знайшли. Виявляється, батьки хвилювалися, що діти не з’явилися до обіду, і почали їх розшукувати. Хтось бачив, як вони йшли у напрямку лісу, тому всі вирушили на пошуки. Коли рятувальники і врятовані повернулися до села, мати Георгія одразу схопила ремінь і почала лупцювати сина і кричати, щоб більше нікуди без дозволу не ходив.

Батько Романа підійшов до сина, узяв його на руки та міцно обійняв. А мати обійняла їх обох і заплакала. Батьки майже одночасно промовили: «Синку, як же ти нас налякав! Будь ласка, ніколи не роби так більше. Адже з тобою могло трапитися в лісі щось дуже страшне!»

Навряд чи Роман повторить свій «подвиг» — адже він отримав урок розуміння, прощення і любові. Він переконався в тому, що батьки люблять його, незважаючи на всі його помилки та недосконалість, і дуже хвилюються за нього. Зовсім інший урок мав Георгій.

Наляканому хлопчикові бракувало співчуття та розради, а після такого уроку, який він отримав, він відчуватиме самотність, адже батьки його не розуміють.

Цілком можливо, що він почуватиметься нелюбимим. І горнутиметься до тих людей і компаній, де зможе знайти (або йому здаватиметься, що знайшов) тепло, розуміння і любов.

Усе, що дитині потрібно,- тверда дисципліна, чіткі правила і послідовне впровадження їх у життя. За відсутності любові та розуміння система дисципліни не спрацьовує.

У хлопчиків, які виросли у сім’ях з дотриманням цих необхідних умов, зазвичай формується позитивна самооцінка. Вони впевнені в собі і націлені на успіх. Як правило, вони краще вчаться у початковій школі.

Високий ступінь незалежності, який вирізняє цих дітей з-поміж інших, сприяє тому, що вони частіше виконують вимоги батьків і є швидше альтруїстами, ніж егоїстами.