Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:00

Брати і сестри

Ваш син-первісток опинився у центрі вашої батьківської уваги. Але згодом у вас народжується другий малюк — і взаємини в сім’ї перебудовуються, відповідно змінюється статус кожного члена сім’ї, що збільшилася. Первісткові батьки вже не приділяють стільки уваги і, в першу чергу, мама, як це було раніше, йому незрозуміла причина «охолодження». Перша дитина починає шукати шляхи, щоб поновити своє становище центра сім’ї, але, на жаль, — її місце зайняте.

Тим часом другий малюк звикає до свого центрального місця в сім’ї.

Коли з’являється третя дитина, то знову змінюється статус усіх членів сім’ї. Старшого «скинули з престолу» ще раніше, тепер настала черга другої дитини, тепер вона опинилася посередині — між старшою і молодшою.

Поява кожної наступної новонародженої дитини сприяє тому, що сім’я знаходить нові взаємозв’язки, а отже, відповідно, нові впливи кожного на інших членів сім’ї, і навпаки. Напевно, тому діти тих самих батьків не схожі одне на одного, хоча й виховуються разом. Швидше можна знайти схожість, наприклад, між старшими дітьми одного віку з двох різних сімей.

У міру розвитку сім’ї кожна дитина стверджується по-своєму. Дітям здається, що любові може не вистачити на всіх, і тоді вони залишаться нелюбимими та покинутими, як старий плюшевий ведмедик, який після появи нових іграшок їм більше не цікавий, а отже, лежить і припадає пилом у валізі на антресолі.

Тому діти дуже болісно переживають народження молодшої сестри або брата. Їм здається, що батьки більше люблять нову дитину. У деяких випадках старші діти починають наслідувати молодших (якщо різниця у віці є незначною).

Так, чотирирічний хлопчик починає проситися до мами на руки і перестає одягатися самостійно. Дитина всього лише намагається повернути собі неподільну батьківську увагу, яку вона мала до народження нового малюка.

Тому дуже важливо, щоб ви зуміли не гарячкуючи пояснити їй, що мама і тато не припинили любити її, а через те, що новонароджені діти нічого ще не вміють робити самостійно, батькам доводиться весь час їм допомагати.

Розкажіть, що аналогічно поводилися з нею, коли вона була маленькою. Дитина із задоволенням слухатиме історії про ті часи, коли вона була такою ж крихітною, як молодший братик або сестричка,- завдяки їм вона дізнається, що батьки люблять її, адже дотепер пам’ятають кожен її крок.

«А в нас було так»: розповідає Марина, домогосподарка і мати двох синів

Наш трирічний Дмитрик дуже переживав, коли в нього з’явився молодший братик. Як тільки я брала немовля на руки, Дмитрик теж починав проситися, навіть якщо до цього тихо грався. У деяких випадках допомагало, якщо старшого сина брав на руки тато. Але оскільки він працював, то, природно, не завжди був удома. У результаті, коли я одна опинялася у цій ситуації і при всьому бажанні не могла взяти на руки обох малюків, Дмитрик починав вередувати, кричав, плакав і, що ще гірше, намагався вдарити маленького Ваню. Дім перетворювався на поле бою! Немовля ні на секунду не можна було залишити без нагляду, якщо старший син був удома. І так тривало доти, поки мені не спала на думку цікава ідея. Я почала залучати Дмитри-ка до всіх сімейних та хатніх справ, розмовляючи з ним як з дорослою і відповідальною людиною.

Якось я відпочивала на дивані, а Дмитрик поряд зі мною будував щось з улюбленого конструктора. Із сусідньої кімнати почувся плач малюка, який уже прокинувся. Я сказала Дмитрикові:

- Потрібно піти до Вані, подивитися, чого він хоче.

Дмитрик сердито відповів:

-    Чого дивитися? Він тільки те й робить, що плаче. Завжди він плаче!

-    Знаєш, Дмитре,- сказала я,- коли ти був маленьким і не вмів говорити, ти теж про все сповіщав за допомогою крику та плачу. І ми з татом завжди приходили до тебе, щоб довідатися, у чому справа. Навіть якщо це відбувалося вночі і ми хотіли спати.

Дмитрик зацікавлено запитав:

-    Завжди-завжди?

-    Ну звичайно! — вигукнула я і продовжувала розповідати.- А раптом ти голодний? Або ковдра зсунулася? Або болить щось? Або злякався, коли нас не було поруч? Уяви, що ти зараз такий, як Іванко,- ні сидіти не вмієш, ні ходити, ні говорити. Сам-самісінький і ні на що не здатний.

І раптом прокидаєшся — а поруч нікого немає… Страшно було б?

-    Так, — замислився Дмитрик, — страшно… Раптом ви не прийдете.

-    Ось бачиш,- погодилася я з ним, — Вані теж страшно. Підемо до нього разом і заспокоїмо.

Дмитрик без заперечень пішов зі мною. У кімнаті він, займаючись конструктором, спостерігав, як я нагодувала і переодягнула Ваню. Після цього я залишила малюка на дивані і попросила Дмитрика:

-    Сонечко, ти можеш за малюком наглянути, поки я піду на кухню та приготую нам із тобою вечерю? Ти ж його старший братик, він тебе любить і знає, що ти його також любиш, тому не боїться залишатися із тобою. Побудеш з ним трішки?

Дмитро дуже серйозно погодився, і я пішла на кухню. Хвилин через п’ятнадцять почулося якесь бурмотіння, я заглянула у вітальню: Дмитрик показував братові фігурки, які він зібрав із конструктора, і пояснював, як міг Ваня дуже уважно на все це дивився і тихенько ворушив пальчиками. А ще хвилин за п’ятнадцять я почула, як брати почали «розмовляти». Дмитрик сказав малюкові: «Подивися, Ваню, які машинки я зібрав!» Ваня зосереджено подивився на нього і промовив: «Гу». Дмитрик засміявся і, побачивши мене, захоплено поділився новиною:

-    Мамо, Вані мої машинки сподобалися! Він навіть говорити почав! Чуєш, він не плаче, а говорить!

-    Звичайно, синку,- відгукнулася я. — Завдяки такому братикові, який із ним розмовляє, він у нас незабаром і сам говорити навчиться.

Цей маленький діалог започаткував дружбу між двома маленькими братами.

Але пояснень і спогадів буде недостатньо. Адже це тільки слова, нехай навіть добрі та приємні. Найкраще, що ви можете зробити, якщо опинитеся в аналогічній ситуації,- знайти час і присвятити його своїй старшій дитині, не завдаючи шкоди молодшій.

Наприклад, коли малюк спить. Нехай це буде всього година або навіть півгодини, кількість часу тут не відіграє такої важливої ролі, як його якість.

Для старшої дитини головне — відчувати, що вона є не менш важливою для мами і тата, ніж новонароджений братик або сестричка, і що батьки так само цінують проведений із нею час, як і вона. Тоді дитина відчуватиме, що її люблять і почуватиметься захищеною, набуваючи впевненості у собі.

Якщо ж через певні причини вона цієї уваги недоотримає, то якимись доступними їй способами, зокрема агресивним, вона намагатиметься привернути її до себе, навіть поганою поведінкою.

І неважливо, що будуть сварити, а може, і покарають. Важливо, що помітять нарешті.

«у нас було так»: розповідає Антон, батько зі стажем

Після народження сестрички Аліни в нашого п’ятирічного Гришу неначе біс вселився. До цієї події він поводився завжди спокійно і розумно. Усі родичі вважали його слухняним, а тут — сина нам неначе підмінили! Гриша тепер увесь час проводив біля нас, особливо коли ми займалися донькою. Декілька разів він перекидав пляшку з їжею, нібито випадково. Так само «випадково» він вилив фарби на новий одяг сестри. Добре, що гуаш вдалося відіпрати. Він так голосно репетував у кімнаті, коли Алінка спала, що вона здригалася і починала плакати від страху. Її речі декілька разів опинялися в помийному відрі, а після того як малятко навчилося брати до рук різні іграшки, а ми прибирали все дрібне, щоб вона ненароком нічого не проковтнула, на її ліжечку і в манежі постійно з’являлися дрібні деталі конструктора.

Ми говорили з Гришею, пояснювали йому, умовляли, карали, загрожували — все даремно. Тепер з Аліною доводилося постійно перебувати комусь із дорослих, навіть коли вона спала. Щоправда, ситуацію це не змінило, а швидше за все навіть погіршило. Гриша почав влаштовувати істерики, навіть кидатися з кулаками на близьких. Ми не могли з ним впоратися і тому, доведені до відчаю, вирішили вести його до лікаря.

На щастя, у цей час приїхав брат дружини Андрій. Він плаває на підводному човні, і після чергового рейсу свою відпустку він вирішив провести у нас. Побачивши, що відбувається, Андрій спокійно сказав: «Гришо, ти чого тут киснеш удома? Підемо зі мною машину ремонтувати. Чи тобі цікавіше із сестричкою разом плакати і верещати?» Гриша помчав одягатися. Машину вони полагодили і вирішили пригоститися морозивом. Дядько з племінником вирушили до найближчого кафе і, не поспішаючи, з’їли по дві порції морозива. А поки їли, мали чоловічу розмову. Гриша настільки довірився, що розповів дядькові про свою найбільшу образу: батьки його не люблять. Дядько, природно, почав цікавитися, чому хлопець так у цьому впевнений. Гриша відповів:

-    Ну, вони ж її ні на хвилину не залишають, а на мене зовсім уваги не звертають, тільки кричать, що я їм заважаю.

-    А Алінка сама що-небудь уже вміє робити? — запитав дядько.

-    Ні.

-    Так що ж, батькам її лишити з голоду вмирати? Або в бруді лежати? Не гуляти з нею? Адже вони проводять із нею більше часу не тому, що люблять більше, а тому, що з малюками й клопоту більше. Тебе ж вони так само доглядали, поки ти маленьким був.

Андрій запропонував племінникові допомагати батькам, щоб вони могли швидше впоратися із сестричкою, а потім із ним, Гришею, більше гратися і розмовляти. Повернувшись додому, Андрій з Гришею здійснили розвідку: подивилися, що можна зробити. Виявилось, що потрібно посуд помити, підлогу протерти, Алінку нагодувати, потім із нею погуляти і до магазину за продуктами сходити. Андрій відразу ж почав командувати: «Татові ми дамо поспати годинку, бо він уночі Алінку заколисував, не виспався. Нехай відпочине. Мама немовля нагодує. А ми з тобою, Гришо, посуд помиємо і підлогу протремо. Усі по місцях!» Андрій посуд намилював, а Гриша споліскував. Витирали вони двома рушниками і в чотири руки. Упоралися швидко та й взялися за підлогу. Дядько меблі пересував, а Гриша старанно мив підлогу. Коли вони завершили роботу, я якраз прокинувся. Усього лише годинку поспав, а як чудово відпочив! Увійшов до вітальні і здивувався: «Які ви молодці!» Потім мама із захопленням висловила подяку чоловічій бригаді. І ми всі разом вирушили до магазину: і Алінку прогуляти, і продуктів купити. Зупинилися на дитячому майданчику, де Гриша бігав, лазив і грав зі мною у футбол. Потім ми пішли далі. Коляску віз дядько Андрій, а Гриша сяяв від щастя, тримаючи тата і маму за руки. Ми з дружиною при цьому раділи не менше за сина й говорили: «Як добре, що ми сьогодні всі справи зробили, можемо з тобою погуляти нарешті. Ми так скучили, Гришо!»

Цей день став в сім’ї переламним.

Тепер ми прагнули знайти хоча б годину, хоч півгодини тільки для Гриші. А він, у свою чергу, почав допомагати батькам і навіть наглядав за Аліною. Незабаром з’ясувалося, що Гриша найкраще за всіх уміє її заспокоїти і розвеселити. Гришу «підмінили» вдруге — він знову став самим собою, тобто спокійним, добродушним, урівноваженим хлопчиком. Йому й потрібно було небагато — самому переконатися в тому, що батьки не розлюбили його, що він не опинився поза увагою після народження сестри.

Розвиток дитини здебільшого залежить від того, якою «за ліком» вона народилася і хто старший — вона або сестра чи брат. Хлопчик, який зростає зі старшою сестрою або сестрами, отримує «додаткову» матір (у тому випадку, якщо різниця у віці складає чотири роки і більше). У разі такого виховання хлопчик часто живе в умовах гіперопіки, цим зумовлена значна вірогідність того, що він виросте «маминим синком», який пізно одружиться, оскільки звик до становища молодшого, якого всі оберігають, а отже, незрілого.

Зовсім інша ситуація спостерігається, якщо хлопчик має старшого брата або братів. Зрозуміло, багато залежатиме від характеру взаємин між братами, але зазвичай молодший тягнеться за старшим, прагне у всьому наслідувати його, оскільки постійно має перед очима приклад чоловічої поведінки. Якщо різниця у віці між братами становить більше, ніж сім років, то хлопчик зростає як єдина дитина, оскільки старший брат не сприймає його серйозно, а перебувати в ролі няньки йому, на відміну від старшої сестри, абсолютно нецікаво.

Якщо у хлопчика є молодша сестра або сестри, то він, як правило, раніше починає відчувати себе чоловіком, оскільки допомагає батькам дбати про малят, а також самостійно виконує якісь домашні обов’язки.

Вихователь одного дитячого садка розповідала, що в її групі виховується трирічна дівчинка, а її старший брат (різниця у віці між дітьми — 2 роки) відвідує старшу групу того ж дитячого садка. Щоразу, коли групи вирушали на прогулянку, братик швидко одягався і прибігав допомогти одягнутися сестричці.

Те саме відбувалося ввечері, коли діти збиралися додому. Хоча різниця у віці є невеликою, син уже звик відчувати себе дорослим та відповідальним, а дівчинка беззастережно сприймає його як старшого і часто починає свої фрази словами: «Мій братик сказав.» Усе, що «братик сказав», є для неї законом життя.

Коли хлопчик зростає в компанії молодшого брата або братів, усе виглядає дещо інакше. Старший намагається швидше зробити молодшого ровесником, товаришем в іграх, «справжнім чоловіком». Під час гри у футбол на дитячому майданчику молодший із братів упав і, як ведеться, забив коліно.

Старший підійшов і замість співчуття почав вимагати: «Покажи ногу!» — не звертаючи жодної уваги на сльози. Молодший показав коліно. Після цього старший діловито витягнув з кишені серветку, дав її маленькому страждальникові та скомандував: «Витри обличчя та припини плакати! Пішли додому, там мама зеленкою намастить твою ранку або ще щось зробить, щоб інфекції не було».