Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:27

Взаєморозуміння та методика взаємодії

Право на вибір. Як свідчить практика, в сім’ях, де з дитиною від народження поводяться гідно, зважаючи на її бажання і переваги, діти вміють робити вибір та приймати рішення.

Якось у магазині «Лукомор’я» я спостерігала драматичний діалог матері із сином. Це було в грудні. Хлопчик років п’яти наполягав на придбанні машинки з дистанційним управлінням, що дорого коштувала. Мама не сказала категорично: «Ні, не придбаю!» Вона запропонувала синові вибір: «Сергійко, ти знаєш, що ми з татом — не мільйонери. У тебе через тиждень день народження, а ще через десять днів — Новий рік. Якщо ми купимо тобі цю машинку, то вона буде твоїм подарунком і на день народження, і на Новий рік. Якщо ти обереш щось дешевше, то у тебе буде два подарунки. Що скажеш на це?»

Я із професійним інтересом вирішила дочекатися, чи спрацює метод вибору. Вочевидь, що дитині пропонували вибір не вперше, тому Сергійко задумливо подивився на машинку, що привабила його, а потім попросив маму пройтися магазином і поглянути на інші іграшки. У результаті хлопчик обрав майже таку ж машинку, але дещо меншого розміру і відповідно дешевшу — на день народження і черепашку ніндзя — на Новий рік. Дитина залишилася задоволеною своїм вибором і похвалою мами.

Якщо дорослий перебільшує свою міру відповідальності за те, що відбувається в процесі виховання і навчання сина, він позбавляє дитину права відповідати за її розвиток та становлення. Цілком природно, що дитина відчуває цю несправедливість і протестує. Якщо дорослі придушують протести, не дослухаються до того, що син хоче їм сказати, то тим самим позбавляють його права на власну думку і власне рішення. А далі все розвивається так: хлопчик, який не має права обирати та приймати рішення, зневірюється і переконується у власній неповноцінності. А від наявності комплексу неповноцінності до конфліктів і невдач спочатку в дитячому, а потім і в дорослому житті — один крок.

Чи потрібно забороняти емоції? Усі ми, чоловіки і жінки, в першу чергу — люди. А людина розуміє почуття інших людей і шанує їх. Але як може зрозуміти почуття інших той, хто звик придушувати і заперечувати власні почуття? Стереотип «справжнього» чоловіка в нашому суспільстві стверджує думку, що «чоловіки не плачуть», «чоловікам не властиві телячі ніжності», що аж ніяк не відповідає дійсності.

Чутливість зовсім не є синонімом слабкості. Хлопчики, яким батьки надавали право відчувати все, зростають упевненішими в собі і легше знаходять своє місце в світі. Хлопчик, який впав і забив коліно, відчуває не менший біль, ніж дівчинка, з якою відбулося б аналогічне. Чому ж йому не можна плакати від болю? Сльози, що викликані реальною причиною, особливо болем,- річ цілком природна. Від того, що хлопчик заплаче і «озвучить» свої відчуття, нічого страшного не трапиться. Скиглієм він від цього не стане. А от якщо ми з вами постійно вимагатимемо, щоб він стримував і заперечував свої почуття, то в майбутньому сфера почуттів та емоцій стане для нього недоступною. І таким чином ми ускладнимо йому спілкування на «людському рівні». Крім того, придушення та заперечення почуттів призводить до брехні собі і зрештою — до викривленого сприйняття світу і свого місця в ньому.

Давайте все-таки спробуємо навчити сина приймати рішення на підставі не тільки безпристрасного розуму і чіткої логіки, але з урахуванням почуттів і відчуттів, своїх та чужих. Тим самим ми допоможемо йому опанувати нелегку науку залишатися чесним перед собою.

Стереотип диктує нам, що «чоловік не повинен плакати». Якщо придивитися до стереотипу уважніше, то з’ясується, що чоловік узагалі не повинен демонструвати своїх емоцій. Як часто можна почути, коли хлопчик падає на дитячому майданчику і забиває коліно: «Не плач! Ти ж хлопчик, а хлопчики не плачуть!» І бідолашний малюк намагається стримати сльози, абсолютно не розуміючи, чому йому не можна плакати, а сусідській Марині дозволяється. З часом хлопчик може настільки добре навчитися стримувати свої почуття, що взагалі перестане щось відчувати, буде позбавлений емоцій, набуде байдужості та черствості.

Він не зможе виявити свою любов до дружини і дітей, і це стане причиною розлучення.

Він не здогадається, що можна з кимось поділитися своїми проблемами або горем, це призведе до нервового зриву, або інфаркту.

Відмова від почуттів на користь образу сильного чоловіка змушує його втрачати дуже багато. Іноді це означає втрачати самого себе.

Наш син повинен бути впевненим у тому, що ми завжди готові його вислухати і спробувати зрозуміти. Він потребує того, щоб ми розуміли його переживання, його біль або гнів; щоб ми розділили його точку зору, «опинилися б в його шкурі» і зрозуміли б його душу.

Батьки зобов’язані навчити сина передавати свої емоції вільно. Якщо цього не зробити, то чоловік удаватиметься до маскування своїх реальних почуттів замість того, щоб усвідомлювати їх, переживати (або зживати) та опрацьовувати.

Ваш хлопчик має право на сльози, на горе, на сумніви. Він має право бути іноді слабким, як і будь-яка людина, не залежно від статі.

Якщо ми визнаємо за сином право відчувати і переживати, у нього сформується сильна і чуйна мужність, саме та, про яку мріють усі жінки.