Дата публикации записи:

22 Ноябрь, 2013 в 13:44

Вправи для розвитку емоційної сфери

«Кошенята вирушають мандрувати»

Давай ми з тобою запалимо свічку і пограємо в казку. Зараз я торкнуся до тебе чарівною паличкою, і ти перетворишся на маленьке кошеня. «Няв-няв-нявас, стань кошеням ти зараз!» Ох, яке миле кошеня до мене завітало в гості! Розкажи, кошенятку, про себе: якого кольору у тебе шерстка, очі, як тебе звати.

Ще не розвиднилось, усі кошенята згорнулися клубочком і сплять. Але з’явилося сонечко, і кошенята прокинулися, потягнулися. Добре тягнемося, щоб розім’ятися після сну. Ще потягнемося. Умиваємося язичком, щоб бути чистенькими. І пішли нечутно, м’яко на своїх лапках (по колу одне за одним).

Зупинилися кошенята і почали кликати свою маму. Як вони її покликали? (Тужливо: «Няв-няв».) Прийшла мама, приголубила кошенят, і вони замуркотіли. Як замуркотіли кошенята? (Задоволено: «Мур-мур».) Кошенята ніби пісеньку співають.

І ось вирушили кошенята подорожувати. Але попереду огорожа! Почали кошенята між дошками пролазити, дошки лапками розсовувати.

Ху! Перебралися! А за огорожею рівчак, і нам слід його перестрибнути. Тільки тихо, щоб мама-кішка не почула і не залишила нас удома.

А за рівчаком струмок. Кошенята не люблять води. Давай перейдемо його по камінчиках. (Можна кинути на підлогу картонні кружки.) Крокуй за мною. Стеж уважно. Наступай тільки на камінчики. Лапки напружені, спинка пряма, все тіло напружене. А раптом у воду впадемо? Усе гаразд, перебралися!

Зраділи кошенята, що перебралися через струмочок. Розслабили втомлені лапки, спинку. Потрясли лапками, спинка розслаблена, плечі опущені. Добре, приємно!

Відпочили? І знову в дорогу. А на шляху велика гора! Як же нам пройти? Я бачу вузький прохід. Утягнули животики, витягнулись у струночку і бочком протискуємося у вузький прохід. Як струна все натягнулося, щоб пролізти, а то можна застрягти.

Ой! Я, здається, застрягла! Ну ж бо, підштовхни мене! А зараз потягни за лапку! Ну, тепер усе гаразд.

Які молодці, кошенята, перейшли на протилежний бік гори! Але що тут нас очікує? Необхідно бути обережними! Давайте станемо на всі чотири лапки і підкрадемося. Ступаємо м’яко. Лапки м’які, спинки прогнулися. Дивіться на всі боки, що ж там таке? Цікаві кошенята, все їм цікаво!

Якийсь шерех! Хто ж там у кущах ховається? Прислухалися, завмерли, витягнули шийки, нашорошили вушка. Т-с-с-с! Начебто нікого. Давайте ще раз послухаємо.

Скре-ке-ке! Та це ж страшна, велика жаба! Злякалися кошенята, сховалися під кущ. Згорнулися клубочком, ніс в лапки заховали, майже не дихають.

Давай визирнемо обережно, подивимося, пострибала жаба чи ні? Ні, сидить, дивиться, а раптом як стрибне! Найхоробрішому кошеняті стало цікаво і воно — стриб! — за жабою. А жаба сама його злякалася. Намагалося наздогнати її кошеня, намагалося, але марно.

Помандрували ми з тобою, адже вдома залишилася сама мама-кішка. Ми її не попередили, втекли без дозволу. Вона переживає за нас, плаче, кличе: «Де ж мої кошенятка?! Може, з ними щось трапилося? Ой-ой-ой!» Почули кошенята і побігли до неї. «А ось і ми! Живі і здорові!» Погладили ії, заспокоїли. (Покажи, як кошенята заспокоювали маму-кішку.) Як же зраділа мама-кішка! Почала кошенят обіймати-цілувати. (Обнімаємося і цілуємося.)

Але раптом одне кошеня уперлося. Нізащо не хоче повертатися додому. Воно впало на підлогу, соваючи лапками, і кричить: «Не хочу, не буду! Не піду додому!»

Покажи, як уперлося кошеня.

А інші кошенята кличуть: «Йди до нас, маленький! Мамі без тебе сумно!»

Що тоді зробило кошеня?

Ось так подорожували кошенята. Ну а зараз час повертатися додому. Я перетворю тебе назад на малюка. «Бути кошеням добре, а дитиною краще».

Сподобалася тобі подорож?

«Прогулянка в осінньому лісі»

Сьогодні ми вирушаємо на прогулянку до осіннього лісу. Ось у мене чарівна хусточка, візьми її за два куточки, і давай разом її легенько покачаємо. Чуєш, здіймається вітер! Вітер закрутив нас у повітрі, підняв разом із листям високо в небо, і ми летимо, поволі приземляючись на траву, що пожовкла. Відчуваєш, яке свіже і чисте повітря? Зробимо глибоке зітхання, розпрямимо плечі.

Чуєш, стукає дятел? Послухай правим вушком. А ліворуч дзюр-чить струмок,— послухай лівим вушком. Підніми голову вгору. Над нами, на високій сосні стрибає білка з гілки на гілку. Під ногами прошмигнуло в нірку мишеня, поглянь.

Що ми ще побачили навколо себе? (Варіанти відповідей дітей.)

Давай збирати букети з осіннього листя! Листя розкидане по всьому лісу. Ах, які красиві букети! Розкажи, з якого листя твій букет!

А зараз давай з’єднаємо наші букети в один чудовий великий букет.

Але що таке? Подув сильний вітер! І ми з тобою теж перетворились на вітер і почали дути. Наш букет розлетівся, листя закруж-лялося в повітрі. І ми з тобою стали листочками, закружлялись, розлетілися на всі боки. Як красиво стало в лісі. Пустун-вітер зібрав всі листочки у велику купу. Швидше лети сюди, листочку!

Понюхай листочки. Чим вони пахнуть? А хочеш подарувати найкращий листочок комусь? Візьми його за черешок, скажи: «Лети, листочок до…» — і тихенько подуй.

А зараз ми з тобою опинилися на галявині, де граються веселі зайчики. Зайчики утворили коло і забили в барабани. Як сильно зайчики стукають! Лапки напружені, тверді, не гнуться, як палички. Напружені м’язи в кулачках. А обличчя розслаблене, вільне, посміхається. Живіт теж розслаблений, дихає.

А зараз зайчики розслабили кулачки, пальчики, прибрали барабани і голосно затупали ніжками лісовою стежкою.

Чому це гілки затріщали? Так це маленькі ведмежата пустують. Лягли на спину, обхопили коліна лапами, притиснули їх до животика, голову підтягли до колін і гойдаються, як на гойдалці, уперед-назад. Спинка напружена, животик твердий, шия напружена. Так розпустувалися, весело їм!

Стомилися, перевернулися на живіт, голову поклали на руки і почали махати руками. Шийка розслаблена, ноги легкі, рухаються вільно.

Ну ж бо, ведмежата, вставайте. Годі лежати. Ж-ж-ж. Що це? Так це ведмежата розбудили бджіл, які заснули на зиму. Ох, які вони злі! Відмахуйтеся швидше від них, тікайте. Енергійніше відмахуйтеся, а то покусають бджоли.

Утекли нарешті від бджіл. Ми в осінньому лісі, а грибів ще не збирали. Давай збирати. Сядьмо, озирнемося добре навкруги, щоб не зрізати отруйний гриб. Розсунемо мох, обережно зріжемо ніжку гриба і покладемо його в кошик.

Холодно стало в лісі. Давайте розпалимо багаття. Збирайте хмиз, сухе листя. Але цього замало! Щоб вогонь спалахнув, потрібно передати одне одному доброту і тепло наших сердець, палкі посмішки. Ось я ласкаво торкаюся тебе і передаю тобі тепло мого серця. А зараз ти даруєш мені тепло. Я тобі посміхаюсь, і ти посміхаєшся у відповідь.

І ось багаття спалахнуло яскравим полум’ям! Відчуваєш, яке гаряче полум’я? Ти зігрівся?

Сядьмо біля багаття. Чуєш? Хтось плаче. Зовсім поруч. Це зайчик плаче, тому що його образив жадібний пес, з яким він разом живе. Послухайте про нього віршик:

Жадібний пес Дров приніс,

Води наносив,

Тісто замісив,

Пирогів напік,

І з ним втік,

І з’їв сам.

Гам-гам-гам!

В. Квітко

Шкода зайчика? Давай випечемо пиріжки і пригостимо зайчика. (Удаємо, що місимо тісто і печемо пиріжки.)

Як ми пригостимо зайчика? Що скажемо?

Тепер зайчик не плаче.

Нам час йти з лісу. Необхідно задути багаття, щоб не виникла пожежа. Утворимо коло, візьмемося за руки, подуємо щодуху на полум’я. Подивіться, полум’я тільки сильніше розгорілося! Адже це вогонь наших сердець і посмішок, а він ніколи не згасне. Візьмемо його із собою. Простягніть руки до вогню і візьміть частинку тепла в серце. Не забувайте про неї!