Дата публикации записи:

30 Ноябрь, 2013 в 14:09

Вікова криза у 23 роки

У цей момент молоді люди розв’язують глобальне завдання: як утриматися у світі дорослих. Юнацькі суперечливі думки про плани побудови власного життя і способи його здійснення вщухають. У цей період більшість молодих людей закінчує навчання, розпочинає сходження кар’єрними сходами, вони мають сім’ї та будують «наполеонівські плани». Найактуальніша тема 20-річних, вважає Гейл Шихі,- робити те, що «належить». Це «належить» залежить від сім’ї, тобто від батьків, упливу культури і забобонів суспільства.

Однією з типових помилок цього періоду є внутрішнє переконання 20-річних у тому, що вибір, який вони зробили, є остаточним. А^е ми з вами знаємо, що це не так, що зміни у виборі не тільки можливі, але й неминучі. Одні живуть одним днем, інші піклуються про когось, треті ведуть таємний спосіб життя. При цьому всі дружно хмуряться, коли їм говорять, що вони схожі на своїх батьків. Але кожен діє відповідно до своєї моделі поведінки, яка залежить від того, який вибір зробив юнак у свої 20 років.

Гейл Шихі вважає, що за моделями поведінки чоловіків можна розподілити на три основні групи. Розглянемо, до якої ж належить ваш син?

«Нестійкі» - не бажають або не здатні окреслити стійкі внутрішні орієнтири у 20-річному віці та продовжують експерименти молодості.

«Замкнуті» - окреслюють стійкі орієнтири у 20-річному віці, але відбувається це мирно, уникаючи криз та самоаналізу.

«Вундеркінди» - наражають себе на ризик і грають на виграш, часто не сподіваючись, що, як тільки вони досягнуть вершини, їх невпевненість у собі мине.

Три наведені нижче моделі поведінки є додатковими, оскільки зустрічаються рідко.

Чоловіки, які ніколи не одружуються.

«Вихователі» - убачають сенс життя в тому, щоб піклуватися про громаду (священики, лікарі-місіонери), або присвячують себе турботам про партнера, хоча зазвичай це роблять дружини.

«Приховані діти» — уникають процесу дорослішання і залишаються прив’язаними до своєї матері, навіть подорослішавши.

А зараз давайте розглянемо ці моделі ближче. Можливо, якась із них видасться вам найбільш знайомою.

«Нестійкі» прагнуть до дослідження та експериментування, розглядають будь-яку структуру як пробну і тому легко змінну; здатні тільки на обмежені емоційні переживання; беруться за різні справи, нічого не доводячи до кінця. У них відсутнє чітке уявлення, яка професія їх цікавить, вони не прагнуть до постійності, в усякому разі в 20-річному віці.

Молода людина може активно працювати в якійсь політичній партії, займатися навіть виборною кампанією, а потім усе різко залишити і стать двірником, який пише вірші. А потім може випробувати себе як менеджера з продажу в якійсь великій фірмі. Зазначте, що нічого поганого в такому наборі «змін» немає. Навпаки, людина, набувши різнопланового досвіду, з часом зможе усвідомлено побудувати своє життя.

Є й інші люди, які набули такої моделі поведінки. Вони просто пливуть за течією і руйнують себе. Вони часто змінюють роботу, не замислюючись над тим, як їм організувати свою діяльність, щоб рухатися вперед службовими сходами. Якщо поруч із ними опиняються старші колеги, які здатні порадити, як це зробити, то цілком можливо, що вони зможуть скористатися порадою. Нещасний випадок на виробництві, хвороба або смерть одного з батьків, проблеми із законом можуть вибити в них ґрунт з-під ніг. У цей період така молода людина буде шукатиме задоволення не в побудові кар’єри, а в полюванні, рибалці, спорудженні власного будинку, грі в казино або просто в розмовах із горілчаним братом…

Коли ж цей період скінчиться? Приблизно до 30 років люди з нестійкою моделлю поведінки починають відчувати сильне бажання встановити особистісну мету та прихильності і, власне, роблять це.

«Замкнуті» надійні, але легко придушуються. Це найпоширеніша категорія. У віці 20 років «замкнуті» окреслюють високі внутрішні орієнтири, але це відбувається без самоаналізу і без криз.

Мета повинна бути досягнута. У пошуках ранньої стабільності вони не переглядають, не критикують ту систему цінностей, якою скористалися, будуючи свої плани. А ось у віці 30 років вони можуть розпочати жалкувати, що цього не зробили. Щоправда, зустрічаються серед «замкнутих» люди, які у віці 30 років виявляють, що кар’єра, яку вони до цього часу будували, їх не влаштовує. Таке «пробудження» позначається позитивно на всіх їхніх подальших рішеннях.

Оскільки це найпоширеніша модель поведінки, давайте розглянемо, як вона може виглядати на конкретному прикладі:

Молода людина закінчує технічний вищий навчальний заклад і за 6-7 років досягає відмінних результатів, ставши одним із провідних спеціалістів у великому холдингу, що займається високими технологіями.

Оскільки теми, якими займається молода людина, серйозні та значні за обсягом, вони вимагають від неї багато сил та часу, і молода людина набуває слави переконаного холостяка. Усі спроби молодих дівчат «захопити» симпатичного «брюнета» є марними через його асексуальність. Але настає третя криза — 30 років, відбувається перегляд цінностей… Цілком можливо, що після чергової зустрічі з однокласниками або однокашниками, які давно або нещодавно стали батьками, принесли на зустріч фотографії та ілюстровані розповіді про свої сім’ї та «спиногризів», і в нашого «замкнутого брюнета» з’явиться черв’ячок сумніву: а чи варто було так збіднювати своє життя? Подумавши, проаналізувавши свої досягнення, він вирішує одружитися і мати дітей. Якщо ми «зустрінемося» з ним 5 років потому, то, цілком можливо, він буде вже батьком сімейства, який живе в придбаній на його гроші квартирі та має двох малюків, які бігають навколо нього.

Можливо, ви помітили тенденцію, про яку останнім часом писали у діловій пресі. Люди віком приблизно 30-35 років, які зробили успішну кар’єру в бізнесі, переходять на нижчі і менш оплачувані посади, щоб більше часу присвячувати сім’ї.

Звичайно, такі зміни відбуваються болісно. Це криза. А^е вона переживається набагато легше, ніж у віці 40 років.

Молода людина, яка йде батьківськими слідами, виявляється відлюдною на тривалий термін. Такі люди багато працюють над своєю кар’єрою (приблизно з 25 до 35 років) і перебувають поруч із батьками. Вони нагадують скритних дітей, які добре виконують поставлені перед ними завдання, ретельно дотримуються правил, щоб високо піднятися кар’єрними сходами. А^е оскільки вони не виявляють бажання ризикувати, сперечатися, то свій потенціал вони марнують років до 30-35. А ось у віці 40 років переживають дуже гостру кризу — вочевидь, відразу за всі ті, що не пережили раніше^

«Вундеркінди» — чоловіки, які для досягнення своєї мети використовують будь-яку можливість, поступово опановують свою справу, беруть кредити і на шляху вгору зазвичай виявляють вірність команді та принципам доти, поки вони є для них виграшними. Вони не тільки самі ризикують, але й створюють ризиковані ситуації. На їхнє натхнення може вплинути тільки невпевненість у кінцевому результаті.

Практично завжди у такого «вундеркінда» є наставник, який виховує його від раннього віку. Іноді, якщо він хоче досягти значних висот, у нього може бути декілька наставників. Але «вундеркінд» розуміє, що найнадійніший спосіб піднятися — це потрапити до великої та сильної команди, і як тільки він отримує таку можливість, то це робить.

«Вундеркінд» зазвичай досить рано досягає успіху. Він раніше за своїх однолітків долає важкі професійні випробування, хоча не завжди досягає вершини. Він думає тільки про справу, і в нього дуже рано зникає межа між роботою та особистим життям. Він працює, навіть приймаючи ванну, а вихідні потрібні йому всього лише для того, щоб набратися сил і енергії для подальшої роботи. Приклади «вундеркіндів»: Ейнштейн, який створив теорію відносності у віці 25 років; Наполеон та Олександр Македонський, які підкорили півсвіту до того, як їм виповнилося 30 років.

Досить часто складається враження, що «вундеркінд» володіє безмежними можливостями і може уникнути кар’єрних невдач. Утрати в бізнесі, боротьбу за владу, програш на виборах, навіть кримінальні сутички він розглядає як тимчасові невдачі. Вони тільки підсилюють його рішення стати переможцем у цих випробуваннях. Проте вундеркінди відстають від своїх однолітків в іншому: вони не здатні до взаємності, а іноді й взагалі до співчуття. «Можна сказати,- пише Гейл Шихі,- що в них занадто розвинений пошуковий бік «Я» й абсолютно нерозвинений об’єднуючий».

Як правило, «вундеркінди» укладають вигідний шлюб, не залишаючи дружини, заводять коханок серед своїх співробітниць, які рідко втомлюються, очікуючи на них. Вони одружуються з дбайливими жінками, які створюють їм затишок, а також психологічно звільняють чоловіків для роботи. Проте вони рідко розповідають дружинам про свої думки, побоювання та надії, що пов’язані з роботою.

Здавалося б, «вундеркінди» — суперчоловіки, але дослідження, які провела Гейл Шихі, свідчать про інше. «Вундеркінди» не підпускають людей дуже близько до себе, оскільки бояться, що хтось може насміхатися з них, вплинути на них, використати їхні слабкості та обмежити до безпорадності маленької дитини. Насправді вони бояться свого «внутрішнього сторожа», який залишається як фантом батьків та інших людей із дитинства.

Виявляється, чоловік-вундеркінд, якого вивчала Гейл Шихі, у своїх спогадах про юнацтво знаходив людину, яка змушувала його почуватися безпорадним та невпевненим у собі. Цією людиною могла бути нестерпна мати, деспотичний батько або батько-алкоголік.

У деяких випадках сильно впливала відсутність батька, постійна бідність або упередженість. Внутрішній сторож нагадував таким людям слова батьків: «Скористайся можливістю стати лікарем, яка в мене була відсутня», «Ти повинен зробити це за будь-яку ціну, щоб прославити наше прізвище»^ але найбільш значущим результатом такого диктату є остання частина, в якій мається на увазі: «^або ти будеш ніким».

Знову ми з вами, дорогі батьки-колеги, переконуємося в тому, що, навіть ставши дорослими, наші сини продовжують відчувати наше напуття. Давайте ж будемо намагатися, щоб вони були наповнені глибоким змістом та вірою в сили, талант і можливості нашого хлопчика.