Дата публикации записи:

22 Ноябрь, 2013 в 15:13

Дитина до року. Характерні вікові проблеми

Із листів

…Що відбувається з дитиною? Донька і раніше була «ручною», але зараз це вже занадто. Якщо помітить, що я зникла з поля її зору хоч би на секунду, у дитини починається справжня істерика. Упродовж дня я повинна якщо не носити її на руках, то сидіти поруч із нею (саме сидіти!!!), якщо починаю займатися своїми справами поруч із нею — залишає всі свої справи і біжить з криком до мене, вимагаючи взяти її на руки. Якщо раніше вона із задоволенням гралася з татом, то тепер це практично неможливо, якщо я перебуваю в полі її зору. І останнім часом, якщо щось відбувається не так, як вона хоче, падає на підлогу, дригає ногами і руками, вимогливо кричить (саме кричить, а не плаче).

Це і є ті загальновідомі дитячі істерики? Чи не зарано вони почалися? Їй виповнилося тільки 9 місяців.

Нормально це? Порадьте, будь ласка, як упоратися з цим?

Не звертати уваги на ці істерики або ще щось?

* * *

…А у 7 місяців таке трапляється? Відповідаю за кожне слово.

Зрозуміло, що батькам приємно, коли малюк, який не вміє ані ходити, ані говорити, може чітко і недвозначно виявити свою любов. Але малюкові виповнюється 7-8 місяців, і батьки усвідомлюють, що «за все хороше доводитися платити». І знову виникають підозри — можливо, ми його розпестили, привчили до рук і він ніколи-ніколи вже не стане самостійним?

Насправді, і ми матимемо справу з цим неодноразово, «проблеми» з дитиною, як правило, виникають унаслідок того, що вона росте і розвивається. Мозок здобув нові можливості, але сам малюк ще до ладу не знає, як ними скористатися. І поява ознак «тривожності восьмого місяця» (є такий термін у психології та педіатрії) насправді свідчить і про те, що дитина з’ясувала для себе, що таке час. Раніше малюк міг розрізнити тільки два стани — «я один» і «я не один» і однаково безтурботно посміхався і мамі, і лікареві, і незнайомій тітці. Більш того, пам’ять малюка обмежувалась декількома секундами, і тільки його самотнього, голодного, мокрого і нещасного брали на руки, щоб погодувати і переодягнути, як він тут же ставав абсолютно безтурботним і щасливим. Тепер він уже знає, що є «мама», а є й «інші», а також що «мама тут, але може піти». Залишитися без мами страшно, і він вживає заходів. А ось наступна ідея: «мама йде, але через деякий час повертається» — це поки вища математика для дитини. «Якийсь час», який вона може охопити поглядом,- одна-дві хвилини, не більше.

Що ж робити?

По-перше, як завжди, запастися терпінням. Зазвичай близько у віці 1 року дитина починає ходити, активно освоювати простір, і вже мамі доводиться бігати услід за нею. А до цього — тримайте її поряд із собою, вона цього дійсно потребує. Зараз ви закладаєте в неї відчуття безпеки і впевненості у навколишньому світі, яке супроводжуватиме її до кінця життя. Не пошкодуйте на це пари місяців!

По-друге, використовуйте ще одну найважливішу здатність, що якраз формується у вашого малюка,- здатність розуміти і запам’ятовувати слова. Говоріть йому постійно: «Я повинна піти, але відразу повернуся. Я тебе люблю. Я про тебе не забуду». Спочатку він розумітиме тільки інтонації, згодом уже й слова. Коли моєму синові виповнилося 10-11 місяців і мені необхідно було залишити його на декілька годин із бабусею, я зазвичай розпочинала готуватися напередодні, упродовж дня разів десять повторювала йому, що я ненадовго піду, а потім повернуся. Це спрацьовувало. Хоча іншим дітям пережити розлуку простіше, коли мама йде непомітно.

І нарешті (тільки м^ нами), повертаючись, я приносила синові маленький подарунок — календарик, невелику машинку або повітряну кульку. Адже, він дійсно страждає, розлучаючись зі мною, і має право на деяку компенсацію.

У більшості випадків «тривожність восьмого місяця» минає, коли дитина дорослішає. Але в деяких дітей темперамент такий, що вони залишається неспокійними і «ручними» і в більш старшому віці. Це може бути відлунням післяпологових неврологічних проблем (підвищена збудливість після пологової травми), у такому разі лікування у невропатолога допоможе розв’язати проблему. Це може бути просто природженою особливістю дитини, і тоді батькам доведеться пристосовуватися. Це не означає, що така «чутлива» дитина краща або гірша за решту, що в неї більше здібностей або менше шансів досягти чогось у житті. Також це не означає, що ви погана мати або нікчемний вихователь. Просто вона така, яка є. Коли вона подорослішає, то ця риса характеру може бути для неї корисною, якщо ви трохи їй допоможете. Ось декілька листів від батьків, які мали справу з такими проблемами і зуміли з ними впоратися.

…А зараз про нашу проблему… Сторонніх ми боялися майже ‘ від самого народження.

Передісторія: пологи були в строк і нескладні, з лікарем — за домовились заздалегідь (тобто дитина потрапила відразу до хороших рук), дитина — здорова, раннє прикладання, годування на вимогу, носіння на руках — на перше прохання. Живемо з чоловіком (у чоловіка ненормований робочий день), не скандалимо, не сваримося, загалом — удома цілком здорова атмосфера.

Але! Коли завітала дитяча медсестра (видно, що дітей вона любить, мені вона дуже сподобалася), ми на неї кривили нижню губу дугою і заплакали, коли вона спробувала нас послухати. Загалом, похід до поліклініки — катастрофа, спершу просто насуплена дитина сидить, як тільки з’являються сторонні руки — таке ревище…

Декілька разів поверталися додому недоміряними, нас не могли додивитися через істерику.

Місяців до трьох Юлю можна було залишити з кимось із батьків чоловіка, ненадовго — на годину-півтори. Тепер тільки з моєю мамою… На свекрів ми не плачемо, тільки якщо мама або тато поряд. Спочатку нам говорили, що коли дитина почне гратися з іншими дітьми, то боязнь сторонніх поступово мине. Не минає! Район наш виник нещодавно, дуже багато дітей. Але зі своїх ровесників Юля, ввічливо насупившись, терпить тільки двох, а на чотирьох реагує плачем. Дочка плаче не відразу, а хвилини через дві-три — ображений плач із вигнутою губою і сльози мов горох. Пам’ятає образи на дитину, яка одного разу відібрала у неї іграшку, плакатиме під час кожної зустрічі з нею, відвернути увагу не виходить — тільки піти у мами на руках. При цьому любить дітей десь від 4 років і старших, посміхається їм і сміється, якщо вони з нею намагаються грати.

Із більшістю сторонніх мам-тат я говорити майже не можу. Просто з дорослими — ще гірше. Якщо вони на неї не звертають уваги, то хвилин п’ять у мене є, але дитина в цей час висить на мені, обхопивши руками мою шию і виглядаючи з-за моєї голови. Якщо до неї тягнуть руки — все… Тому самі ми в гості не ходимо, а до нас може хтось завітати, тільки якщо приїжджає моя мама і йде гуляти з малою на вулицю. Але є й сторонні люди, яких вона обожнює, сама простягає до них руки і сміється. Це консьєржка в нашому під’їзді і пара місцевих мам.

Що робити з цими страхами? Плач такий, що серце крається, неначе її ріжуть, і дуже важко заспокоїти. Активно демонструвати хороше ставлення мами до стороннього, давати йому улюблену іграшку дитини та ін.- не допомагає.

* * *

…Тетянка боїться сторонніх, починаючи приблизно із півроку і дотепер (виповнилося майже 3 роки) не дуже добре до них ставиться.

А чужі люди (друзі та ін.) додому до вас ходять? Або кожен прихід чужої людини — хвилююча подія? Ми ось живемо з бабусями, запрошувати до себе друзів із дітьми можливості не маємо — ось одна з причин страхів. Поява чужої людини порушує усталену картину світу, а вона для дитини є дуже важливою.

Бувають діти терплячі та флегматичні, а бувають не дуже…

І не слід до неї простягати руки. Дитина не зобов’язана йти на руки до сторонніх. Для Тетянки краща тактика поведінки дорослих — це коли її не помічають (але це не стосується мами). Хвилин через десять зацікавиться і підійде сама. А якщо тискають-сюсюкають — може й вдарити. Але це в 2 роки, а в 9 місяців кричала у разі будь-якого наближення стороннього дорослого. Не любить, коли дорослі при ній обговорюють свої проблеми і не звертають на неї жодної уваги. Особливо якщо голосно і їй зовсім не зрозуміла розмова. У той же час я можу тривалий час спілкуватися з мамами, якщо Тетянка зайнята: наприклад, риється в пісочниці, а я обов’язково відгукуюся на її прохання про допомогу. Тобто кожні дві-три хвилини приділяю їй увагу. Знову ж таки — це в 2 роки. Юля може певний час погратися наодинці, удома, коли сторонніх немає? Якщо так, то можна спробувати ту саму тактику, якщо ні — необхідно спочатку навчити її гратися самостійно. Що дуже і дуже непросто для таких дітей.

Отже, що я можу порадити на майбутнє як мама дитини, яка негативно ставиться до чужих людей?

1.    Не нав’язувати чуже товариство у жодному випадку. Почекати, можливо, до року все минеться, що найчастіше і відбувається. Дивитися на інших здалеку — в магазині, на майданчику… Пояснювати, які бувають інші люди, що вони роблять… Прикладом можуть бути будівельники, продавці, активні старші діти на майданчику.

2.    Пояснити чужим людям правила поведінки з вашою дитиною, щоб не чіплялися з сюсюканнями і тисканням.

3.    Спілкування з дітьми упроваджувати дуже акуратно і формувати позитивне налаштування на нього. Своєчасно і без ревища намагатися розв’язувати конфліктні моменти, особливо з іграшками та зі спробами інших дітей торкнутися Юлі (Тетянка цього терпіти не може). Подорослішає — програти простенькі ситуації спілкування: зустрілися, привіталися (на ляльках-звірятках). Аналогічно з книжками.

4.    У конфліктних ситуаціях обов’язково ставати на бік дитини. Робити зауваження дорослим, які простягають до неї руки, а не їй. Повертати відібрану іграшку, пояснюючи, що дитина не права, що чужі іграшки без дозволу брати не можна, що вона ще маленька і більше так не робитиме.

* * *

…Боязнь чужих людей ми ніби трохи здолали. Шляхом проб і помилок зрозуміли, що наша дівчинка боїться не сторонніх людей, а уваги до себе з боку незнайомих осіб. Тому тепер, йдучи до когось у гості або якщо до нас хтось завітав, ми просимо людей спочатку поводитися так, ніби вони її не помічають. Потім, коли призвичаїться, звикне до нової людини, обстановки, ось тоді вона вже із задоволенням йде гратися зі всіма.

* * *

…Трапляється всяке. В Аліси було — ходила слідком, якщо я виходила на кухню або до ванної кімнати — скандал (мама повинна знаходитися в кімнаті). Ще може почати боятися сторонніх — Аліса жінок ще більш-менш сприймала, а від чоловіків ховалася у мене на руках, і незнайомих місць лякалася.

Упоратися — більш-менш спокійно перечекати. Брати усюди із собою, є можливість — на ручки, ні — вибач, люба, посидь поряд на стільчику. Мені довелося мінімально прибирати та готувати їжу з Алісою в цей час. Не змушувати спілкуватися з незнайомими, якщо дитина боїться,- в гостях перші півгодини я її тримала на руках. Місяця за два у нас усе минулося.