Дата публикации записи:

19 Ноябрь, 2013 в 11:20

Дитина і дитячий садок у ранньому віці

Чи можна дитину у віці 1,5—2 роки віддавати в ясла? Не знаю, не пробувала. Тобто, зрозуміло, можна, адже для цього, власне, ясла й призначені. І якщо мама змушена виходити на роботу, а няні або бабусі під рукою не виявилось, то здорова та врівноважена дитина, цілком ймовірно, освоїться в яслах. Проте віддавати її в ясла просто так, для спілкування, на мій погляд, необережно. Тут на вас можуть чекати як мінімум два підводні камені. Перший помітний відразу, а другий із тих, щодо яких ніколи не відгадаєш, наскільки серйозними можуть бути наслідки.

Отже, перша неприємність: цілком імовірно, що дитина, зіткнувшись із великою кількістю дітей із «незнайомою» мікрофлорою носа і зіва, часто хворітиме на застудні захворювання. Особливо це небезпечно, якщо вдома є молодший братик або сестричка, тоді хвороба може передатися і їм… І так безліч разів. Недаремно в Швеції мати зобов’язана після народження молодшої дитини забрати із садка старшу і тримати її вдома щонайменше рік. Після цього вона може віддати в садок та в ясла відразу обох. Тому, якщо ви змушені віддати дитину в ясла, обов’язково обговоріть із педіатром заходи щодо зміцнення імунітету малюка і профілактики простудних захворювань.

Друга неприємність: небагато дітей у цьому віці можуть самостійно поїсти, одягнутися-роздягнутися або сходити на горщик. У яслах їх годуватимуть, одягатимуть і регулярно, незалежно від бажання, висаджуватимуть на горщик няні і вихователі. Отже, малюкові доведеться звикати до того, що найінтимніші боки його життя контролюватиме стороння людина. Я не думаю, що це — корисний досвід. Тому, якщо ця проблема хвилює вас так само, як мене, вам доведеться вигадати щось, щоб компенсувати цю вимушену несамостійність дитини. Якщо ваша головна мета — забезпечити дитині спілкування з однолітками (припустімо, ви незадоволені товариством, яке збирається у пісочниці у дворі), то краще записати дитину до групи раннього розвитку (з не дуже складною і насиченою програмою) або регулярно відвідувати ігровий майданчик у «Зеленому будинку».

Наостанку хочу ще раз наголосити, що всі наведені міркування є теоретичними, оскільки я не планую віддати Олексія у садок раніше, ніж йому виповниться три роки. Зате нижче я наведу розповіді трьох мам, яким довелося здійснити це на практиці.

Розповідає мама дворічного хлопчика

Зважились! І саме зараз. Але я дуже довго готувала Ігоря до цього. І «програма підготовки» була розрахована мною до наступної осені.

Тому що я не мала наміру влаштовувати ніяке «звикання» до садка. Садок у нас розуміється як заборонений плід який нарешті отриманий. Зараз настав такий момент, коли Ігор без садка уже просто не може. До того ж саме зараз він почав ставитися до всього по-філософськи і налаштований на самонавчання за законами дитячих джунглів, налаштований на подолання перешкод (у нього нині завищена самооцінка себе як чоловіка, правда, занадто доброго). І хоча страшно його віддавати у ці джунглі, але зараз він цього хоче, а що буде далі..?

Уся справа в тому, що це є нормою для дитячого колективу. Я спочатку також була шокована, але потім все виявилось значно простішим. Зовсім це не агресивність і не жадібність. Діти усвідомлюють своє «Я», і такі чутливі, як Ігор, — вже не рідкість. Я водила його гуляти з дітьми в садку на вулиці. І коли він був дуже засмучений тим, що один хлопчик вдарив іншого, я дуже спокійно йому говорила, мовляв, діти бувають різні, а коли їх забагато, то вони то б’ються, то сміються, то падають, то стрибають — звичайна справа. Поступово Ігор почав дивитися на все значно спокійніше. Тоді настав час пояснень, що жадібний — це не означає поганий (конкретне пояснення залежить від ситуації), що якщо б’ється. Узагалі-то тут ми ще не просунулись уперед. Ставитися до цього по-філософськи уже навчились, а ось зрозуміти поки що не виходить.

Поки що він два дні набирався сил. Першого дня награвся і пішов додому, його повернули, задурили голову. Він ще погрався, пішов до своєї шафи і почав одягатися. Потім почав тікати. Добре, що я вчасно прийшла і ми разом вийшли на вулицю. Вихователь цілком серйозно сказала: «Що ж я на вулиці робитиму, коли він тікатиме, я ж інших дітей не залишу». А бігти йому до будинку рівно хвилину (садок безпосередньо поблизу під’їзду). Думала я, що на цьому все і скінчиться.

Потім зрозуміла помилку. Вийшло так, що я пішла, не попрощавшись із ним, і він побіг мене шукати.

Наступного дня він одразу ж зранку почав збиратися у садок. Повела його бабуся. Там, як я їй порадила, вона сказала, що піде по молоко, поки він пограється тут. Він одразу ж запитав, чи прийде мама і, отримавши відповідь, що прийде, пішов до дітей. Я через годину прибігла, щоб його ловити, але виявилось, що він і не меті не мав тікати. Другий день минув успішно.

Проблем було безліч. З дітьми, навіть із музикою (прийшов і почав вимагати, щоб вимкнули «Я на солнншке лежу», адже ця пісня йому не подобається, а коли одразу не виконали вимогу, зібрався йти, і наказ був виконаний негайно). Я ж не можу їм сказати: «Поставте арію Ленського у виконанні Нейла Шикоффа». Над цим працюємо.

Якби Ігор плакав, як інші діти, відвідування садка було б відкладено на якийсь час. Мене жахає ця теорія «звикання»: поплаче-поплаче, потім звикне. Це не для Ігоря.

Усі дивуються, що я його віддала взимку. Але все було вирішено спонтанно, і сподіваюсь, що недаремно.

Розповідає мама дворічної дівчинки

Так ось — прийшли ми, здається, десь 29 серпня. Просто зайшли, а Сашка сама залишилась погратися з дітками надворі. Я хвилювалася страшенно, ледве витримала годину — щоб піти за нею. І все було добре. Так минуло три дні. Вона залишалась на три години — від сніданку до обіду.

Без харчування.

Але Сашка, взагалі, до групи звикла. Навіть якщо намагалася плакати — то її від цього відвертали — сама спостерігала у вікно. Узагалі, непогано. Тим більше, що в її групі виявився хлопчик, з яким вона познайомилася під час наших прогулянок, — вони становили тепер парочку.

А потім почалось інше звикання. Сашу перевели до іншої групи. А вона хотіла залишитися в колишній. Декілька разів ревище було зранку. Це просто жах^ стояти і слухати, як твоя дитина кричить: «До мами хочу!», і нічого не робити.

Я вже кинулася було її забирати, дійшла до дверей і почула, як наша вихователька її заспокоює, і зрозуміла, що все буде добре.

Дійсно, прийшла в обід, а вихователька говорить: «Саша ваша їстиме». У мене від подиву очі стали круглими! Але Сашка дійсно сіла і сама обідала разом зі своїм другом.

Другого дня ревище було — але вже значно менше, а під час обіду вона вже вимагала собі компоту та ще щось. Я зітхнула — мовляв, усе — здається, звикає.

І тут — через дві години мама зателефонувала на роботу — що Сашка прокинулась із плачем — болять вуха. Отже, захворіли, адже вуха — наше слабке місце. Хворіли тривалий час, як завжди.

Але це не найстрашніше. Під час хвороби Сашка не відпускала мене зовсім — навіть в іншу кімнату, я ледве-ледве змогла вийти на роботу. Почались жахливі істерики^ Узагалі, який там уже садок! Коли вона через декілька тижнів заспокоїлась, я спробувала з нею піти в садок — речі наші забрати. Так вона не змогла дійти до групи. Трималась, а потім все ж таки розплакалась у коридорів І до групи зі мною не пішла.

Узагалі-то, не пощастило.

Сподіваюсь спробувати ще раз навесні, десь у квітні, коли потеплішає. Тому що^ вона сама почала пригадувати садок, як вони грались, що говорила вихователька. І пригадує добре — зі сміхом. І її ніхто до цього не спонукав, тому що після описаного вище — я її запевнила, що до садка вона не піде, і намагалась цю тему взагалі не згадувати. Поки вона сама не захоче. Так що зараз вона, здається, одужала. І все ж таки в садок їй ходити потрібно. Тому що єдине, що вона говорить погане: «Мені не подобається, що я в садку плакала^» А я їй: «А чому ти так робила?» Вона: «Та я не знаю!»

Розповідає мама півторарічної дівчинки

Тетянку тепер уже не вдається заговорити зранку під час «здавання». Гірко плаче. Мені, звичайно, дуже шкода її. Заспокоює те, що ще жодного разу я не забирала її, щоб при цьому вона плакала, тобто моя дівчинка завжди в центрі уваги, у центрі гри. Вихователі говорять, що знайшли до неї підхід, зранку спеціально для неї вмикають музику. Тепер про негативні сторони. Соска. Почала забагато її смоктати, навіть удома, раніше це використовувалось тільки для того, щоб заснути. Якщо не давати соску, то обидві руки в роті. Але тут є і позитивні моменти. По-перше, сьогодні вона її смоктала тільки годину у садочку, а не увесь час. По-друге, Тетяна увечері зубною щіточкою розколупала собі новий зуб. Посилення смоктального рефлексу пов’яжемо з появою зуба. Стала дуже вже мамина. Це погано. Через те, що до неї часто приїжджають бабуся і прабабуся, які також потребують ласки. Сьогодні до бабусі тільки надвечір звикла, хоча раніше на тиждень у неї спокійно залишалась. Ми вирішили, що бабуся тепер забиратиме двічі на тиждень Тетянку із садочка, попрацює трохи рятувальником для підняття авторитету.

Петер про позитивні сторони. Тетянка навчилась гратися наодинці, а у нас раніше з цим були значні проблеми. Вочевидь, я надмірно займалася з нею раннім розвитком, і джерелом розваг була виключно мама. А скільки ж можна розважати дитину? Ну, поліпили, поклеїли, музику послухали, книжки почитали, конструктори, знову ж, разом позбирали. Перелік довгий, часу ж півтори години. Тепер сидить сама, іграшки перебирає, застосовує до них побачене в садочку. Чудово як! Ще одна позитивна сторона. В саду є куточки Монтессорі, усілякі кухоньки, перукарні. З дітьми багато займаються. З ранку щоденно зарядка, упродовж тижня розподілені музичні заняття, фізкультура, малювання фарбами, ліплення, рольові ігри. Відгук про пророблену роботу є на дошці, таким чином результати можна закріпити вдома. Сьогодні у них була фізкультура, ще купали ляльок. Говорять, що Тетян-ка брала активну участь у всьому.

Тепер про мету. Чекатимемо, коли припинить плакати щоранку, вважають, що за три тижні. Збільшуватимемо час відвідування, тобто залишатимемо ще на денний сон, полуденок та одне заняття. Таким чином, забиратимемо о 16.15. Відповідно, додадуться проблеми попісяти під час денного сну. Чекатимемо на весну або хоч потепління, щоб із садочка ходити пішки, а не їздити на машині. До того ж, я сподіваюсь, що незабаром повернеться наш тато із відрядження, і тоді машина буде доступною не щодня (зранку відводитиме той із батьків, хто матиме засіб пересування). Йти із садочка додому її кроком приблизно півгодини. Але хіба ж Таня довго йтиме сама? Я декілька разів носила її на собі, коли були сильні снігопади, радості це мало дає. До речі, як хто бореться/боровся із небажанням дитини ходити самостійно у потрібному для мами напрямку?