Дата публикации записи:

7 Май, 2014 в 16:36

Дочка не виходить заміж

Таке часто трапляється. Вам хочеться, щоб життя вашої доньки якось визначилося, вам хочеться вже тримати внуків на руках, а у неї навіть в найближчій перспективі не передбачається чогось, схожого на шлюб. У чому причина? Що відбувається? Можливо, злий жарт зіграли з донькою ваша надмірна любов до неї і надмірна опіка. Щоб ви переконалися в тому, що це цілком реальна річ, давайте розглянемо приклад.

Історія з життя

Тетяні, 26-річній молодій жінці, свобода від будь-яких пут давно вже не здається привабливою. Вона мріє про заміжжя, про власних дітей, але в неї все якось не складаються з чоловіками тривалі стосунки, а без чоловіка заводити дитину — «до цього вона ще не дійшла». Вона упевнена в тому, що їй є що покласти на вівтар сімейного щастя: зовнішню привабливість, легкий характер, уміння готувати і ще багато дипломів про закінчення усіляких курсів.

Коли Тетяна закінчувала школу, вона не відчувала в собі особливого покликання, яке підказало б їй, куди вступати після школи. Вона з деякою заздрістю дивилася на однокласників, які відвідували підготовчі курси вищих навчальних закладів, переживали, чи приймуть їх на основі єдиного держіспиту або доведеться складати якісь додаткові. Її це не хвилювало, тому що майже напередодні випускних іспитів тато з мамою сказали їй, що оскільки головне для жінки — вдале заміжжя, то вони її влаштують до тата на роботу, де багато цікавих чоловіків. Таким чином Тетяна опинилася у тата на роботі у відділі, який займався технічною документацією і повністю складався із співробітниць середнього віку. Минуло три роки, але дівчина заміж не вийшла.

Як тільки до неї виявляв цікавість хтось з молодих людей, тато збирав відомості, і на сімейній раді вирішувалося, що «не варта справа й заходу», оскільки хлопець ще тільки «розпочинає кар’єру», «дуже легковажний», «дуже немоторний» тощо. Як не любила Тетяна батьків, але все ж таки захотіла жити окремо від них. І тоді їй купили квартиру. Вона як і раніше працювала в своєму жіночому відділі, не прагнучи здобути освіту, і час від часу приводила в своє маленьке затишне гніздечко молодих — і не дуже молодих — людей. Але з жодним із них у неї не зав’язувалося тривалих взаємин. Їй чомусь ніколи не спадало на гадку, що, можливо, вона роками житиме одна, незаміжня, що їй самій доведеться платити за квартиру і комунальні послуги, думати про якісь пенсійні відрахування і медичну страховку. Про все це піклувалися батьки, які очікували на те, що ось-ось в житті доньки з’явиться ВІН — солідний, стабільний, здатний повністю забезпечувати їхню дочку, як дотепер робили це вони.

А Тетяна насолоджувалася свободою. Вона почувалася самостійною і цілком дорослою: заробляла на життя, жила в окремій квартирі, міняла чоловіків як рукавички. Про кар’єру вона не мріяла, її цілком влаштовувало тихе місце, яке вона займала.

З батьками вона зберегла найтепліші взаємини: телефонувала мало не щодня мамі, розповідала про те, чим займається, і навіть про свої нові романи. А з татом вони бачилися на роботі.

Але одного разу в її житті з’явився ВІН, Ігор: веселий, життєрадісний чоловік, який живе одним днем і мріє, що одного разу трапиться диво і він «прорветься» — «ти тільки почекай». Це був її ровесник, молодий журналіст-початківець, який хотів писати тільки про те, що йому було цікаво. Вони спілкувалися годинами, і їм було добре разом. Подруги Тетяни вирішили, що вона закохана серйозно і скоро зазвучить для неї марш Мендельсона. Відбулося знайомство її батьків з Ігорем. Після того, як двері за ним зачинилися, тато запитав: «Ти нас не розігруєш? Ти так дешево себе оцінюєш?» А мама порадила: «Тобі потрібен серйозний надійний чоловік. А якщо інші знатимуть, що ти зустрічаєшся з Ігорем, то знайомитися з чоловіками буде важче». І Тетяна подивилася на Ігоря очима батьків, як, втім, робила це завжди.

І ось тепер їй також здавалося, що з такого, як Ігор, чоловіка «не вийде». Він багато говорить і нічого не робить для своєї кар’єри, бігає по редакціях, дряпає статейки або пише невеликі сценарії і одержує за них копійки. А хто ж їх забезпечуватиме? Не таким бачила свого майбутнього чоловіка Тетяна. Він повинен бути людиною влаштованою, з кар’єрою, з положенням у суспільстві, стабільним і успішним. А Ігор_ Упродовж двох років він намагався сподобатися її батькам, навіть не здогадуючись, що в їхніх очах він — ніщо. Протягом двох років батьки натякали доньці, що їй потрібно залишити Ігоря: «Навіщо продовжувати стосунки, якщо ти не збираєшся за нього заміж? Ти марнуєш кращі роки!»

Тетяна стала постійно сваритися з Ігорем — з будь-якого приводу. Її стало все в ньому дратувати. Вона вирішила наставити його «на шлях істинний» і пояснити, що так солідні люди не живуть. Даремно той щось говорив про творчість, про пошук — вона його вже не слухала і не чула. Тетяна вирішила, що цікаве знайомство можна зав’язати на яких-небудь «крутих» курсах,- наприклад, у міжнародній школі флористики. Тато, почувши про ідею доньки, а головне, про вартість цього навчання, дещо розгубився, але пообіцяв потрібну суму знайти. Ігор же сказав їй, що вона робить це від нудьги, тому що їй вже час заміж_ за нього. «А на які кошти ми житимемо? І як ми житимемо, адже в тебе жодних перспектив»,- обурилася Тетяна.

«Наша головна перспектива — кохання,- відповів він,- або ти вважаєш, що цього замало?» Так, Тетяні цього було замало. Вони знову посварилися. Особливо образливими для неї були його слова про те, що вона висловлює думки батьків, тому що своїх у неї немає. Коли ж вони з’являться, то вона пошкодує про нього. На тому і розлучилися.

Вона дійсно пошкодувала, тому що дуже нудьгувала за Ігорем. Але на курсах вона дізнавалася так багато нового й цікавого, у новій професії — дизайнера-флориста простежувалися такі перспективні знайомства і зв’язки, що вона вирішила зосередитися на навчанні. Батьки у той час стали її найближчими друзями. Тетяна пустила квартирантів у свою квартиру, а сама переїхала до мами з татом. Це вони запропонували. Мама вважала, що раз заняття плюс основна робота віднімають таку силу-силенну часу, доньці складно буде потурбуватися про себе — готувати сніданки і вечері, стежити за квартирою. А у мами багато вільного часу, вона рада буде «забезпечити» доньці побут.

Через рік в руках у Тетяни був диплом випускниці міжнародної школи флористики і дизайну і вже з’явилися перші замовники — її батьки. Вона збиралася залишити службу у фірмі батька і зайнятися тільки дизайном. Але виявилось, що в цьому середовищі існують відомі імена, конкуренція, а отримати постійного замовника, та ще і не одного, не так уже й просто. Її композиції і дизайнерські ідеї подобалися, але захоплення не викликали. Багаті замовники-чоловіки на горизонті теж не з’являлися. Ідея про вільний дизайнерський «політ» була непомітно «відправлена на дальню полицю», а Тетяна знову перебирала технічну документацію.

Тетяна, зазнавши розчарувань у творчості, зосередилася на світському житті. Стала відвідувати дорогий фітнес-клуб, який теж оплачував тато, захопилася танцем живота і знову повернулася в свою затишну квартирку.

За цей час у неї перебула дюжина чоловіків, але жоден із них не затримувався надовго — серце її мовчало. Минуло 5 років, і рантом одного разу на якійсь вечірці вона зустрілася з Ігорем і його дружиною.

Підійшла привітатися, Ігор представив її дружині. Його доля склалася успішно: під час підготовки матеріалу для газети він познайомився з керівником великої фірми, і той запропонував Ігореві очолити щойно створений відділ громадських зв’язків. «Звичайно, це не те, про що я мріяв, але зараз це мене влаштовує, оскільки приносить хороші гроші, а нам вони потрібні особливо, правда, люба?» — і він гордо опустив руку на живіт дружини, що злегка випирався.

Тепер Тетяні 30 років, і в неї вже немає теплих взаємин із батьками, як було раніше. Вона відчуває, що нею незадоволені. Вони так багато в неї вклали, а результату — сім’ї та дітей — все немає й немає. Вона б із радістю подарувала батькам внуків, але…

Щоправда, вона не втрачає надії, шукає людину, яка відповідала б її уявленням про справжнього чоловіка.

У витоках такого пошуку — відчуття власної неспроможності. «А що він може для мене зробити?» — ставить собі запитання жінка, і якщо у чоловіка є можливість її забезпечити, то тоді, можливо, відбудеться і кохання. Такого роду шукачами найчастіше бувають жінки, хоча зустрічаються й чоловіки. Ця поведінка типова для дорослих дітей, яких батьки дуже сильно любили. У них непомітно розвивається залежність від батьків.

Усе життя дочку заохочували, щоб вона не розраховувала на себе, на власні сили. У батьків Тетяни були великі очікування щодо майбутнього чоловіка, який зможе її забезпечувати. Вони підтримували в ній прагнення знайти для себе «щось незвичайне»: «Яка ти в нас красуня! Ти заслуговуєш на більше». Коли вона привела у цю систему очікувань Ігоря, то, природно, він був відразу знехтуваний, оскільки не відповідав жодному параметру.

Якщо запитати в батьків, чому вони так поводяться, у відповідь ми почуємо, що їх спонукають любов і бажання зробити дочку щасливою, і вони будуть чесні. Але є ще одне відчуття, яке вважається одним з найсильніших. Це страх: за придбанням однокімнатної квартири для неї, небажанням дати їй вищу освіту, нападками на Ігоря та ін. Знаходився неусвідомлений страх, побоювання того, що самостійно їхня донька нічого зробити не здатна і терпітиме нужду. У сім’ях із сильною співзалежністю всі настільки пов’язані одне з одним, що, коли діти зазнають нехай навіть уявних страждань або ризику, від того ж страждають і батьки. Емоційної самостійності (про яку ми говорили з вами в перших розділах) тут замало. Для того щоб не піддавати Тетяну ризику невдалого шлюбу, а себе — сильним негативним переживанням, мати взяла в свої руки управління ситуацією. Впливаючи на дочку, вона досягла того, що Тетяна стала дивитися на свого потенційного чоловіка — Ігоря — очима матері. Не випадково Ігор під час сварки сказав про це. Він це бачив, а вона — ні. Тетяна ввібрала батьківські страхи і повірила в те, що в неї нічого не вийде.

Самостійне життя далеко від батьків її лякало. Чоловік, якості якого вона описувала Ігореві,- став би гарантом її захищеності, упевненості в собі. Їй потрібно було поміняти батьків-годувальників на чоловіка-годувальника. Ігор таким вимогам не відповідав. Щоправда, з часом він усе-таки дещо змінив свої погляди і почав думати про достаток сім’ї. Така метаморфоза часто відбувається з людьми, коли вони зростають, розвиваються, випробовують себе. Але для цього потрібен час, а в Тетяни часу для такої метаморфози не передбачалося, та й віри в те, що Ігор зможе знайти в житті місце, яке задовольнить його і в емоційному плані, і в матеріальному, не було. Вона жила поряд з людиною, яка наполегливо прагнула успіху, але не бачила цього в ньому. Швидше за все, тому що дивилася на нього крізь батьківську призму сприйняття.

Коли батьки сповнені високих очікувань і страхів, їхній стан не може не відбитися на їхніх дітях, особливо якщо це дівчатка. Очікування батьків стають очікуваннями дочок. Мірки й думки батьків проникають в їхню свідомість і проектуються на друзів, колег і коханих. Познайомившись з людиною, дівчата «сканують» його можливості, приймаючи тільки реальні. Ті, що можуть згодом розвинутись, їх не цікавлять. Їм потрібна людина свідомо сильніша за них, щоб на неї можна було покластися. Але оскільки ідеальних людей немає, доньки таких батьків знаходяться в постійному пошуку. Щоправда, іноді все ж таки ідеал з’являється, і дівчина виходить заміж. А в повсякденному житті виявляється, що навіть «ідеал» має багато вад і його необхідно змінити, зробити так, щоб він відповідав вимогам, які висуваються йому. Для цього вживаються всі можливі заходи: сварки, причіпки, маніпуляції, погрози, прохання, шантаж. А результат один — гірке розчарування.

Проблема багатьох людей полягає в тому, що вони не люблять або мало люблять себе. Саме любов до себе визначає, скільки любові ми здатні дати іншим. Батьки, попри те, що люблять своїх дітей, прагнуть «дати все», не завжди допомагають їм досягти цього балансу. Якщо дитина не змогла виправдати нездійсненні надії батьків, була оточена надмірною опікою і відкиданням її істинного Я, то, ставши дорослою, вона відповідним чином сформує свої очікування кохання. Вона вважатиме, що гідна кохання, але нічим його не заслужила і не готова прийняти. Поки доросла людина не розвине в собі самоповагу, поки не навчиться любити себе, вона до безкінечності шукатиме ідеал для спільного життя.

Якщо ви не хочете, щоб ваша донька стала «вічним мандрівником», дайте їй можливість самій думати і вирішувати, здійснювати вчинки і припускатися помилок, виправляти їх і знову помилятися — дозвольте їй бути самою собою, дозвольте їй жити.