Дата публикации записи:

22 Ноябрь, 2013 в 14:50

Діти 6-7-ми років. Особливості вікового періоду

…Доньці 6 років. Три дні тому вона пішла до школи. Ніби, говорила, все добре, і вчителька подобається, і діти. А сьогодні вночі її було зле… пішла вона до школи на другий урок, а я хвилююся…

* * *

…У нас батьківські збори для першокласників були, психолог говорила, що в перший місяць шкільного життя частішають проблеми з ШКТ — стандартна реакція на нововведення, ставитися необхідно до цього спокійно… хоча, природно, будь-які дитячі проблеми — привід для хвилювання мам… У Севи «за схемою» напередодні 1 вересня захворів живіт — полежав, потім глянув на портфель і пострибав запихати туди все з «навчальної» полиці…

* *

…Тут іще дуже важливо, в якому режимі відбувається навчання. Ось я віддала свою дівчину до ліцею, у них теж за розкладом буває 6 уроків. АЛЕ! Після першого уроку — трива-а-а-ала перерва для тих, хто не встиг на сніданок. Після ще трьох уроків — обід. Після обіду або ще уроки, але частіше вони годину гуляють. Потім після прогулянки ще два уроки. Це, на мій погляд, нормально, що навантаження добре розподілене. А якщо як в звичайній школі: сиди і вчися, вчися… тоді справа погано.

…Як говорила наша вчителька, їм дозволяються всього три уроки на день тривалістю по 30 хвилин. І одна прогулянка тривалістю 30 хвилин. У погану погоду вони її замінюють якимсь уроком.

Домашні завдання у нас заборонені, тільки те, що не встигли зробити в класі (щось зафарбувати). Починається о 8 ранку, забираємо ми об 11:15.

Ще вона радить діточкам удень спати після школи. 

Кілька років тому археологи розкопали в Південній Німеччині «майстерню», в якій виготовляли наконечники для списів у кам’яному віці. Коли вчені проаналізували купи кам’яних уламків і бракованих знарядь, що збереглися на дні печери, вони дійшли висновку, що в цій майстерні існувала сувора ієрархія: кращі майстри сиділи біля вогнища, а невмійки і двієчники — в темряві.

Як ця археологічна знахідка пов’язана з нашою темою? Безпосередньо. Багато хто погодиться з тим, що і наш світ влаштований схожим чином — відмінники гріються біля багаття, двієчники скніють. Отже, завдання батьків — віддати дитину в кращу із доступних шкіл (бажано раніше) і за будь-яку ціну добитися від неї відмінних результатів.

Усе б добре, але дитина чомусь раптом починає вередувати: неуважна на заняттях, нічого не запам’ятовує, хоча ходить до школи або на дошкільну підготовку із задоволенням, погано спить, погано їсть, страждає на запори, знову пісяє в ліжко, заїкатися, знову б’ється, знову стала «мамусиком» і плаксою. І доктори називають цей стан дорослим словом «невроз».

У чому справа? Перш за все, зрозуміло, у підвищеному навантаженні. Діти 5—6 років ще не можуть із задоволенням систематично навчатися. Для них навчання — гра, а грою не можна займатися з примусу. Саме тому в попередні часи дітей і не віддавали до школи раніше ніж у 7 років. Крім того, якщо у дитини залишилися «сліди» пологової травми, такі як гіперзбудливість, знижена увага, затримка розвитку мовлення, утруднене розпізнавання літер, постійні помилки під час письма, то навчання, швидше за все, буде для неї значним стресом. У такому разі дитина, в першу чергу, потребує хорошого реабілітаційного курсу у невропатолога, інакше з великою вірогідністю малюк перетвориться на двієчника.

Це чисто технічний бік справи — не вимагати від дитини більше того, що вона може зробити. Але є й інший, психологічний, чинник — «батьківська настанова». У грубій формі її можна сформулювати таким чином: «Якщо ти не продемонструєш блискучих успіхів у науках, не станеш відмінником, ти — пропаща людина, з тебе ніколи не вийде нічого путнього, і ми дарма витратили на тебе шість років життя». Насправді це, зрозуміло, цілковита нісенітниця. Ми не в палеолітичній печері та не на перегонах «Формула-1», де важливо за будь-яку ціну, нехай навіть ризикуючи життям, дістатися фінішу першим. У вашої дитини попереду не менше н^ 10—15 років для того, щоб знайти собі справу до душі і досягти успіху в ній. Безперечно, шкільні знання дуже важливі, але ви чудово розумієте, що не вони визначають долю людини. Я можу говорити про це впевнено, тому що вчилася в дуже поганій школі, і здебільшого не вчилася, а була «присутня на уроках». При цьому все, чого я досягла в житті,— вища медична освіта, п’ять іноземних мов, письменство та ін.— я маю лише завдяки знанням, здобутим самостійно: у гуртках, на курсах, в бібліотеці. Зрозуміло, самоосвітою я почала займатися не з 6 років, а приблизно з 10-11, а до цього мені просто багато читали вдома.

Певна річ, немає нічого поганого в тому, що ваша дитина вчи-тиметься в хорошій школі або займатиметься в розвивальній групі. Головне, щоб навантаження відповідало її можливостям, давало їй радість і не заважало жити із задоволенням. Уміння радіти життю, шанобливо ставитися до свого здоров’я, не надавати дуже великого значення помилкам і невдачам, розуміти, що її люблять такою, якою вона є, незалежно від хвилинних успіхів і поразок,— запорука «успішності» вашої дитини в майбутньому.

Життя шестирічної дитини, навіть якщо до неї не висувають завищених вимог, буває досить важким і насиченим стресами. І ми можемо навчити її долати ці труднощі.

Приблизно з 5-6 років, коли уява дитини вже достатньо розвинулася, можна навчити її деяких простих вправ для саморегуляції, які допоможуть їй упоратися зі своїми емоціями, спрямувати їх в конструктивне русло. Часто діти самі інстинктивно натрапляють на такі методики, коли «відпрацьовують» ситуації, що їх турбують, в іграшках і малюнках. При цьому, на мою думку, дуже важливо, щоб батьки розуміли, що в самих емоціях немає нічого неправильного, непристойного і ганебного, і наше завдання полягає не в тому, щоб зовсім позбавити дитину від гніву, образи або страху,— ми не роботи і не маємо тумблера, за допомогою якого можна відключити небажані почуття. Крім того, на мій погляд, дитина (або доросла людина), яка не обурюється у відповідь на несправедливість, не ображається, коли руйнуються її плани, і не лякається в загрозливих ситуаціях — не зможе захистити себе та інших. Тому наше завдання тільки в тому, щоб емоції не заполоняли розум, не заважали приймати правильне рішення. Іноді досягти цього простіше, ніж здається на перший погляд.