Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:25

Заборони та правела у дитячому віці

Ми з вами говорили вже, що хлопчики завжди хочуть мати чітке уявлення про те, хто є головним, якими є правила, і які будуть наслідки, якщо їх порушити.

Для дітей дошкільного віку повинні існувати як певні обмеження, так і заборони.

Усі безумовні заборони стосуються питань безпеки. Не слід навіть обговорювати те, що дитина до 7 років не повинна користуватися сірниками, принаймні за відсутності дорослих. Так само не обговорюється те, що їй не можна відчиняти вікна та вхідні двері до квартири за відсутності дорослих; не можна сидіти на підвіконні біля відчиненого вікна.

Поведінка дитини залежить здебільшого від прийнятих у сім’ї правил. Більшість сімей не випускає дитину до 7 років гратися на вулицю самостійно. Її обов’язково супроводжує хтось із сім’ї. Цей «хтось» може просто сидіти на лавці, тоді як дитина бігає дитячим майданчиком зі своїми друзями, і жодною мірою не втручатися в гру. Або гратися разом із дитиною та іншими дітьми, або тільки з нею — тут можна надати дитині свободу вибору, нехай грається з ким бажає. Зрозуміло, якщо в процесі гри діти кидаються камінням у кішку або підпалюють траву, батьки повинні обов’язково втрутитися.

У віці 6-7 років дітей цілком можна залучати до обговорення різноманітних обмежень. Так, я знаю сім’ю, де в будні діти лягають спати о 21.30, але у п’ятницю та суботу їм дозволяється гратися ще зайву годину, оскільки вранці не обов’язково вставати рано. А в іншій сім’ї синові дозволяють лягати о 22.30, якщо демонструється якийсь цікавий фільм, який він хоче додивитися до кінця, навіть у будні, але за однієї умови. Умовою є своєчасний підйом вранці наступного дня без вередування і капризів. Якщо умова не виконується, то фільми забороняються на цілий тиждень.

За порушення обмежень повинні бути передбачені покарання. Дитина має знати, яким буде покарання після невиконання певної домовленості з батьками, причому воно має здійснюватися безпосередньо за «злочином», оскільки відстрочене покарання діти не сприймають. Адже вони швидко забувають про те, що накоїли. Звичайно ж, покарання за незначні провині не повинне бути серйозним. Найкраще, якщо воно передбачає усунення наслідків помилки. Розлив воду на кухні — візьми ганчірку і витри. Насмітив — підмети. Розкидав іграшки — прибери. І так далі і таке інше.

Правила в цьому віці повинні бути розтлумачені дитині, чітко встановлені та фіксовані.

Як ставитися до сварок дітей. Ми говорили про взаємний вплив братів і сестер одне на одного. Але є ще одна тема, точніше, проблема, яка хвилює дуже багатьох батьків. Це сварки між братами і сестрами, які, на жаль, трапляються майже в кожній сім’ї. Справа полягає тут не в поганій спадковості, а в поведінці батьків та в їхньому ставленні до дитячих сварок.

Якщо мама з татом поводяться таким чином, що не дають дітям можливості отримати задоволення від результатів сварки, то вони сприяють поліпшенню їхніх взаємин. Але для того, щоб залишатися спокійними, в той час як за стінкою ви чуєте сварку між братами, ви повинні навчитися розуміти мотиви поведінки своїх дітей.

Спробуємо розглянути з вами найтиповіший приклад — коли предметом суперечки між дітьми стає телевізор: брат із сестрою не можуть домовитися про те, яку програму дивитися. Сварка дітей дратує матір, змушує облишити свої заняття і займатися дітьми. Вона втручається в сварку як третейський суддя.

Правильніше було б узагалі нічого не робити, а дати можливість братові із сестрою самостійно розв’язувати свої проблеми. Можливо, один із них прибіжить на кухню скаржитись на другого. Але матері найдоцільніше відповісти: «Шкода, що ви посварилися, але я впевнена, що ви самі можете розв’язати свою суперечку». Таким чином вона покладає відповідальність на дітей, нібито відмовляючись утручатися в їхні справи. Якщо діти не заспокоюються, мати може тихо попередити про те, що вона вимкне телевізор.

Роздратування батьків часто виникає через надмірне відчуття відповідальності за дітей та їхнє благополуччя. Тому вони не можуть надати можливості їм самостійно розв’язувати свої проблеми. Доречно все-таки надавати дітям таку можливість незалежно від причини сварки. Коли батьки негайно втручаються в сварку дітей, то цим вони позбавляють їх можливості вчитися залагоджувати свої конфлікти. Усім дорослим людям доводиться перебувати в таких ситуаціях, коли їхні інтереси є протилежними до інтересів інших людей. Вихована людина завжди знайде спосіб залагодити конфлікт — можливо, навіть погодившись на компроміс.

Коли матір, наприклад, сама з’ясовує, яку дітям дивитися програму телебачення, то вона виступає в ролі судді, а діти в цьому випадку не набувають навичок співпраці, не вчаться чесно розв’язувати суперечки. Доти, поки батьки роблять за дітей те, що вони можуть робити самі, діти не навчаться діяти самостійно. Це стосується і розв’язання конфліктів, і формування незалежності. Дитина, за яку навіть у сварці з іншими дітьми рішення приймають батьки, може так і не навчитися поводитися в спірних ситуаціях. Кожного разу, коли їй будуть у чомусь перешкоджати або не дозволять чинити по-своєму, вона починатиме неприборкані сварки.

Зазвичай батьки не розуміють, чому сварки між їхніми дітьми найчастіше їх не стосуються. Вони вважають, що доцільніше навчити дітей не сваритися. На жаль, їх втручання не завжди сприяє поліпшенню взаємин. Батьки можуть на певний час примирити дітей, але навряд чи це навчить їх уникати сварок.

Дітей може цілком улаштовувати втручання батьків — адже таким чином вони привертають до себе увагу. Якщо ж сварка закінчиться подряпиною або розбитим носом, можливо, наступного разу дитина вважатиме за краще залагодити конфлікт інакше? Якщо в результаті сварки батьки не захистили дитину і тим самим не підкреслили її переваги над братом або сестрою, то, можливо, наступного разу вона все ж таки намагатиметься уникнути сварки? Таким ставленням у кожної дитини можна виховати почуття відповідальності за себе і повагу до брата або сестри. Мати, напевне, може допомогти вилікувати розбитий ніс, не займаючи нічиєї сторони, не коментуючи, хто правий, а хто винний. Достатньо буде сказати: «Мені шкода, що ви побилися».