Дата публикации записи:

22 Ноябрь, 2013 в 13:32

«Лікувальні» ігри: заспокоїти, обнадіяти, підтримати

 «Бджілка в темряві»

Бджілка перелітала з квітки на квітку (використовуються дитячі лавки, стільчики, тумби різної висоти). Коли бджілка прилетіла на найкрасивішу квітку з великими пелюстками, то вона наїлася нектару, напилася роси і заснула всередині квітки (використовується дитячий столик, під який залізає дитина). Непомітно настала ніч, і пелюсточки почали стулятися (столики вкриваються тканиною). Бджілка прокинулась, розплющила очі і побачила, що навкруги темно. Вона пригадала, що залишилася усередині квітки, і вирішила поспати до ранку. Зійшло сонечко, настав ранок (тканину прибирають),

і бджілка знову почала веселитися, перелітаючи з квітки на квітку.

Гру можна повторювати, використовуючи більш цупку тканину, темрява буде густішою. У «квітку» разом із дитиною може забратися і мама.

«Конячка, яка брикається»

Жила собі конячка, яка дуже любила брикати і капризувати. Їй мама каже: «Поїж, донечко, травичка свіженька».— «Не хочу, не буду»,— кричить конячка і брикається носками. Тато вмовляє конячку: «Погуляй, пограйся на сонечку».— «Не хочу, не піду!» — відповідає конячка і знову брикається. Не змогли вмовити мама з татом свою уперту донечку, залишили її вдома, а самі пішли у справах. Конячка недовго розмірковувала і пішла гуляти сама. А назустріч їй хитрий сірий вовк. Говорить вовк конячці: «Не йди, конячко, далеко до лісу, ти ще маленька». Конячка знову впирається: «Я не маленька, куди хочу, туди і ходжу!» А вовк тільки на це й чекав.

Див. Панфилова М. А. Игротерапия общения.— М., 2000.

Почекав він, поки конячка у хащу лісу зайде, і як накинеться на неї ззаду. Конячка почала брикатися. Спочатку однією ніжкою щосили вдарила вовка, потім другою ніжкою. А потім обома ніжками разом так почала брикатися, що вовк утік, і ніхто його там більше не бачив (попросіть дитину продемонструвати, як брикалася конячка). Потім конячка виросла, припинила вередувати, тепер працює в цирку, брикає ніжками, підкидає високо м’ячики на радість глядачам.

«Дощ у лісі»

У лісі світило сонечко, і всі дерева потягнули до нього свої гілочки. Високо-високо тягнуться, щоб кожен листочок зігрівся (ви з дитиною підіймаєтеся на носки, високо піднімаючи руки і перебираєте пальцями).

Але подув сильний вітер і почав розгойдувати дерева в різні сторони. Але міцно тримаються корінням дерева, непохитно стоять

і лише розгойдуються (розгойдуємося в сторони, напружуючи м’язи ніг). Вітер приніс дощові хмари, і дерева відчули перші ніжні краплі дощу (легкими рухами пальців торкаємося одне одного). Дощик стукає все сильніше і сильніше (легенько барабанимо пальцями по руках одне одного). Дерева почали жаліти одне одного, захищати від сильних ударів дощу своїми гілками (гладимо одне одного долоньками). Але знову з’явилося сонечко. Дерева зраділи, струсили з листя зайві краплі дощу і почувалися свіжими, бадьорими і раділи життю.

«Пролісок»

1.    У лісі під заметом сховалася н^сна квітка. Вона міцно стулила свої пелюстки, щоб не загинути від холоду і заснула до весни (сідаємо навпочіпки, обіймаючи руками плечі, притискаючи голову).

2.    Сонечко почала пригрівати сильніше. Проміннячка сонця поступово будять квітку. Вона поволі зростає, продираючись крізь сніговий замет (поволі підводимося і встаємо).

3.    Навкруги лежить сніг. Ласкаве сонечко таке далеке, а квіточці дуже хочеться відчути тепло (тягнемо руки вгору, напружуючи пальці, підіймаючись на носки).

4.    Але пролісок виріс, зміцнів (опускаємося на ступні). Пелюстки почали розтулятися, насолоджуючись весняним теплом. Квітка радіє, пишається своєю красою (поволі опускаємо руки, плечі, посміхаємося). «Це я — перша весняна квітка, і звуть мене пролісок»,— киває вона всім головою.

5.    Але весняна погода капризна. Подув вітерець, і почав пролісок розгойдуватися в різні боки (розгойдуємося). Квіточка схилялася все нижче і нижче і зовсім лягла на проталину (лягаємо на килим).

6.    Побігли струмки, вода підхопила і понесла пролісок у тривалу казкову подорож. Він пливе і дивується чудовим весняним перетворенням (лежачи на килимі і заплющивши очі, слухаємо музику і уявляємо собі чарівну подорож). І ось квітка припливла до казкової країни. Розкажи, що вона там побачила.

«Гороб’ячі бійки»

А зараз ми «перетворимося» на заб^куватих «горобців» (присідаємо, обхопивши коліна руками). «Горобці» боком стрибають одне до одного, штовхаються. Хто впаде або прибере руки зі своїх колін, той залишає гру «лікувати крильця і лапки у лікаря Айболить». А зараз я плесну в долоні, і горобці помиряться — почистять одне одному пір’їнки, погладять одне одного крильцями.

«Злі-добрі кішки»

Ось я кладу на килим мотузку. Це «чарівне коло», в якому відбуватимуться «перетворення».

Дитина входить усередину обруча і за сигналом (плескання в долоні, звук дзвоника, звук свистка) «перетворюється» на дуже злу кішку: шипить і дряпається. При цьому з «чарівного кола» виходити не можна.

Дорослий, стоячи за колом, повторює: «Сильніше, сильніше, сильніше…» — і дитина, яка зображує кішку, робить «зліші» рухи.

За повторним сигналом «перетворення» завершується, мотузка прибирається, і дорослий «перетворює» дитину на «добру кішку», яка муркоче і ластиться.

«Каратист»/«Боксер»

Цього разу у «чарівному колі» відбувається «перетворення» на каратиста, який веде бій із невидимим супротивником (виконує удари ногами) або боксером (удари руками). Як і в минулій грі, дорослий підбадьорює дитину словами: «Сильніше, сильніше, сильніше… » Потім за сигналом гра завершується, і каратист кланяється невидимому супротивникові: «Дякую за цікавий бій!»

«Уперта подушка»

Дорослі готують «чарівну вперту подушку» (подушка з темною наволочкою) і вводять дитину в гру-казку: «Фея-чарівниця (або інший улюблений казковий персонаж) подарувала нам подушку. Ця подушка не проста, а чарівна. Усередині неї живуть дитячі «упертощі». Це вони змушують вас вередувати і впиратися. Давайте проженемо упертощі».

Дитина б’є кулаками подушку щосили, а дорослий говорить: «Сильніше, сильніше, сильніше!» Коли рухи дитини стають повільнішими, гра поступово зупиняється (час визначається індивідуально — від декількох секунд до 2—3 хвилин).

Дорослий пропонує послухати «упертощі» в подушці: «Чи всі «упертощі» вилізли і що вони роблять?» Дитина прикладає вухо до подушки і слухає. Деякі діти говорять, що «„упертощі“ шепочуться», решта нічого не чують. «„Упертощі“ злякалися і мовчать в подушці»,— відповідає дорослий. Це заспокоює дитину після збудження.

«Клоуни сваряться»

Клоуни показували дітям виставу, веселили їх, а потім почали вчити дітей сваритися. Так, так, сердито обзивають одне на одного «овочами і фруктами». Наприклад: «Ти,— каже клоун,— капуста!» А дитина відповідає… (пауза для того, щоб дитина придумала відповідь). «А ти,— продовжує клоун,— полуниця». Дитина відповідає (сварить дорослого). Дорослий керує грою, сигналом оголошує початок і кінець гри, зупиняє, якщо використовуються інші слова або фізична агресія.

Потім гра змінюється. «Коли клоуни навчили дітей сваритися, батькам це не сподобалося». Клоуни, продовжуючи гру, навчають дітей не тільки обзиватися овочами і фруктами, але й ласкаво називати одне одного квітами. Наприклад: «Ти — дзвоник…» А ти як відповіси?