Дата публикации записи:

22 Ноябрь, 2013 в 13:27

Мій син часто фантазує

Сину сім років. Він дуже любить малювати, збирати конструктор. Усе чудово, але останнім часом я стала помічати, що у нього з’явилися якісь фантазії: то розкаже бабусі, що ми купуємо собаку, то вигадає, що у нього є в класі друг, називає його на ім’я, багато про нього розповідає. Потім виявляється, що такий хлопчик у них в класі не вчиться. Мене такі фантазії дуже лякають. Але коли говориш йому не «бреши», син відповідає, що він не бреше і ображається до сліз. Як мені поводитися?

Звичайно, і собака, і неіснуючий друг — це плід дитячої фантазії. Діти-фантазери нерідко лякають своїх батьків цілком реалістичними розповідями, багатими на деталі і подробиці. Хтось із дітей фантазує більше, хтось менше. Процес фантазування — дуже корисний для розвитку дітей. Насторожувати вас повинна тільки кількість фантазій і їх зміст. Наприклад, якщо ви помічаєте, що дитина поступово весь реальний світ замінює вигаданим, нереальним, вам варто придивитися ближче — чим малюк живе, про що переживає, чи є у неї проблеми в спілкуванні з однолітками, страхи і тривоги. Можливо, вона боїться навколишнього світу з його труднощами, і відчуває себе безпорадною і незахищеною. А відчуття захищеності в такому віці можуть дати саме батьки.

Зміст дитячих фантазій — теж інформація для роздумів. Якщо дитина розказує про собаку, а потім ще і про друга, можливо, йому не вистачає саме друзів, спілкування і підтримки. Поговоріть з учителькою, чи є в класі у дитини друзі, яке місце він зайняв у дитячому колективі. І спробуйте допомогти малюку виправити ситуацію, якщо не все добре. Собака, між іншим, теж не зашкодить.

А ось сміятися, критикувати дитячі вигадки, звинувачувати дитину в брехні не потрібно. Так ви назавжди відохотите його ділитися з вами своїми потаємними думками, ідеями.