Дата публикации записи:

30 Ноябрь, 2013 в 14:33

Новий рівень взаємин. Син дорослішає

Якщо син знає, що ви ставитеся до нього як до дорослого, зважаєте на його життєвий досвід та його розсудливість, то він навряд чи стане вас підводити і засмучувати.

У кожній сім’ї настанова щодо правил і меж діє по-різному. В одній сім’ї синові хоч щодня дозволяють запрошувати до себе додому компанії за умови, що він та його друзі не вживатимуть спиртного, не вмикатимуть голосно музику, не ходитимуть по квартирі у вуличному взутті і з повагою ставитимуться до членів сім’ї. В іншій родині компанії дозволяють збиратися тільки на свята, а решту часу синові пропонують обмежитися прийомом одного-двох близьких друзів, яких добре знають у сім’ї. Зате коли вдома влаштовується «молодіжна вечірка», батьки йдуть із дому за півгодини до початку «збору» і повертаються не раніше першої години ночі. Третя сім’я, яка мешкає в однокімнатній квартирі учотирьох: батько, мати, шістнадцятирічний син і десятирічна дочка,- не має змоги запрошувати друзів сина. Зате влітку хлопець може запрошувати друзів на дачу. Добре що дача, яка дісталася їм у спадок від діда, є просторою і має ділянку — 20 соток.

Власне кажучи, це не дача, а дерев’яний будинок у селі. Час від часу там влаштовуються пікніки, у тому числі і для друзів сина. А троє його друзів, з якими він нерозлучний практично з першого класу (їх у школі навіть назвали «чотирма мушкетерами»), іноді «пасуться» на дачі тижнями.

У цьому разі батьки всіх чотирьох хлопчиків забезпечують їх «хлібом насущним» по черзі, щоб сім’я господаря не була обтяжена годуванням чотирьох організмів, які ростуть і до того ж активно займаються спортом. Хлопчики цілком щасливі на дачі, оскільки в них є можливість брати участь у забезпеченні щоденного побуту: вони із задоволенням носять воду для пиття і миття, миють підлогу і витрушують доріжки, начищають до блиску каструлі та сковорідки. Вони під керівництвом господаря дачі обшили стіни кімнат вагонкою для того, щоб зробити будинок теплішим і затишнішим. Уся сім’я пишається меблями, виготовленими руками сина та його друзів. І нехай це прості лавки, табурети, столи та одна шафа, але це тільки початок. Головне, що хлопчики бачать, як багато вони можуть зробити самостійно, своїми руками. Вони зробили і пофарбували огорожу, якою тепер милуються всі сусіди. Далі — більше. Хлопчики взяли за правило допомагати селянам похилого віку, оскільки молоді в селі майже не залишилося. Чи важко скопати город чотирьом здоровим хлопцям? А яка ж це безцінна допомога літнім людям, які вже давно не мають «залізного» здоров’я! Одній бабусі вони ремонтували ґанок і поручні з двох боків приладнали, щоб вона могла спокійно сходити і підніматися, не боячись впасти. Коли хлопчики приїжджають на зимові канікули, разом «воюють» із льодом і снігом. Загалом, сільські бабусі називають їх не інакше, як ангелами, а дідусі, побачивши їх, зауважують: «Дуже добре, знову підмога приїхала!»

Можна зробити висновок про те, що ці підлітки здолали кризу завдяки цим поїздкам у село, тому що дорослість прийшла до них природним чином — шляхом участі в справжній роботі.

Хоча боротьба із залежністю від батьків до цього часу вже подолала найгострішу, пікову фазу, хлопець потребує дистанції, особливо у сфері емоцій та відчуттів. У нього розвивається нагальна потреба кохати і бути коханим, а отже, потреба в інтимному психічному просторі. Для старшого підлітка будь-яке втручання в його особисте життя дорівнює образі.

Зі мною було так: розповідає Дмитро, 28 років

Коли мені виповнилося шістнадцять, мама, яку я до того часу вважав своїм найкращим другом, прочитала мій щоденник. Справа ось у чому: їй не подобався один мій старший приятель, з яким я тоді проводив багату часу. Я намагався пояснити їй, що я в нього багато чого навчився і що він чудова людина. Під час однієї з наших сварок мама повідомила, що не розуміє, як дружба з людиною, яка здатна напиватися і чіплятися до людей, може бути цікавою для мене. Сказати, що я був шокований її фразою,- означає — нічого не сказати. Я не розповідав мамі про цей епізод. Я нікому про це не розповідав. Але я написав про це у своєму щоденнику. У той час я мріяв стати журналістом і вів щоденник, щоб звикнути до словесного опису подій.

Я запитав маму: «Ти вважаєш, що читати чужий щоденник — правильно?» Вона відповіла мені, що готова на все, щоб відвадити мене від цього алкоголіка. Я припинив розмови. Тієї ночі я не спав. Я зібрав усі свої щоденники, листи, записки, папери і вранці спалив їх на дворі біля смітника. Я облишив писати. І не вірю людям. З матір’ю відтоді я говорю про що завгодно, але тільки не про те, що мене хвилює, не про моє життя.

Тієї ночі мені хотілося померти, тому що найближча людина, якій я безмежно довіряв, зрадила мене. Я вижив, але, вочевидь, дотепер не оговтався від того удару. У мене багато знайомих, але немає близьких друзів, тому що я ні з ким не ділюся своїми секретами, своїми потаємними думками та почуттями.

Від часу мого одруження минуло два роки. У нас чудова сім’я, але дружина говорить, що я схожий на анфіладу зал.

Доступ до першої зали відчинений всім, до другої — колегам по роботі і приятелям, до третьої — всім знайомим чоловікам, до четвертої — тільки найближчим, до п’ятої — сім’ї, а шоста, сьома, восьма і решта зал (невідомо, скільки їх там ще) нагадує броньований сейф із секретним кодом, який відомий тільки мені. Я і сам страждаю від такої замкненості, але не знаю, як знову навчитися довіряти людям.

Завдання батьків у цей період — зберегти контакт із сином, перетворитися на екстрасенсів, які чутливо сприймають щонайменші зміни атмосфери думок і почуттів. Ви повинні бути постійно готовими до діалогу. Якщо ви відчуваєте, що синові потрібно поспілкуватися з вами, облиште всі справи і вислухайте його, дайте йому зрозуміти, що простір і час належить йому.

Юнакові і так важко, особливо у зв’язку з мовленнєвою проблемою,- у нього багатий лексикон, але в ньому бракує слів, щоб поговорити про тіло. Підказати потрібні слова, що точно відображають сенс і суть переживань молодого чоловіка, не знизити його самооцінки і не применшити віри в себе,- це те, що ми можемо і повинні для нього зробити.

Недаремно дослідження свідчать про те, що депресія юнацьких років найчастіше виявляється у тих, хто розпочинає цей період із заниженою самооцінкою.

«Зі мною було так»: розповідає Володимир

Коли мені виповнилося шістнадцять, я закохався. Сім’я Наталки переїхала, і я втратив спокій першого ж дня, як вона прийшла до нас у клас. Я не їв, не спав, мріяв під час уроків. Жив у якомусь тумані і не знав, що з цим робити. Одного разу я сидів уночі в темряві на кухні. Батько вийшов із кімнати, сів за стіл поряд зі мною і раптом почав розповідати: «Знаєш, Володю, а я в твоєму віці вперше по-

справжньому закохався. Я тоді нікого і нічого не помічав, окрім Людмили. Вона жила в сусідньому під’їзді, і я щоденно вартував у дворі, щоб не проґавити моменту і побачити її. Врятувала мене від божевілля її молодша сестра. Підійшла до мене одного разу і каже: «Ромео, ти довго зітхати будеш? Твоїй Джульєтті ти теж не байдужий, але вона ж не піде до тебе сама знайомитися!» Після цього я відважився запросити Людмилу погуляти. А потім ми ходили в кіно та їли морозиво, і я з буйного божевільного перетворився на нормального щасливого юнака, який знає, що подобається коханій дівчині». Після цієї розповіді я не витримав: «Знаєш, тату, я теж» Після цього батькові до ранку довелося вислуховувати про Наталку. Іноді я соромився щось сказати і він домовляв фразу за мене. Мені стало так легко! Адже тепер на світі я не був наодинці зі своїм коханням. Батько розумів мене і готовий був підтримати. Ми якийсь час зберігали мою закоханість у секреті від мами.

А потім вона обурилася: «Ви вважаєте, що я нічого не бачу, чи що? Самовпевнені панове чоловіки, а «жіночий погляд» на те, що відбувається, вам не стане у пригоді?» Довелося визнати, що стане, оскільки на носі було Восьме березня, а я абсолютно не уявляв, що і як подарувати Наталці. Допомогли батьки. Моя мама знайшла чудові шпильки та обруч для волосся (я весь час захоплювався Наталчиним довгим волоссям), а батько придбав три троянди. І все це я вручив Наталці вранці, дочекавшись її дорогою до школи. Після уроків вона підійшла до мене і подякувала. Сказала, що я дивним чином здогадався, що їй подобається. Потім я запросив її до нас у гості. Ми обоє дещо хвилювалися, і батьки приєдналися до нашої компанії. Ми вчотирьох жартували і сміялися весь вечір. Мама ніби ненароком сказала, що має два квитки до театру на суботу, а вони із батьком піти не зможуть, тому із задоволенням віддадуть ці квитки нам. Наталка дуже любить оперу і була просто в захваті, тим більше що квитки були на прем’єру.

Потім Наталка запросила мене на джазовий концерт.

Отже, незабаром ми стали практично нерозлучними.

І я тільки рік потому дізнався, що батьки половину вихідного дня стояли в черзі, щоб придбати для мене і моєї подруги ці квитки! Загалом, кому як, а мені з батьками пощастило.

Син-старшокласник говорить нам: «Я знаю — у мене є, що запропонувати людям; я хочу і готовий постояти за себе». Якщо він почує від нас у відповідь: «Твої почуття зрозумілі і їх поважають», тоді і тільки тоді відбудеться повноцінний діалог, а згодом може відбутися передавання традицій та цінностей.

Ідеальною сім’єю для підлітка (утім, і для дитини, і для дорослого) є така сім’я, в якій кожен може ризикнути спілкуватися з іншими і залишатися при цьому самим собою, не граючи ту або іншу роль залежно від обставин.