Дата публикации записи:

22 Ноябрь, 2013 в 15:09

Однорічні діти. Особливості розвитку

Із листів

…Можливо, досвідчені батьки мали справу з подібною проблемою… Нашій дівчинці виповнився 1 рік і 1 місяць. Можна сказати ідеальна — дитина, тільки ось на вулиці, спілкуючись із дітками, відбувається таке. Ми граємося, спілкуємося, базікаємо з малюками, але якщо бачимо велосипед або іграшковий візочок, нам одразу необхідно дослідити їх. Якщо законний власник намагається відібрати свою річ — просто ревище. Відволікати, пояснювати, намагатися обміняти на інші іграшки, заспокоїти доньку — усе марно. Ридма ридаємо. Що порадите?

Минуло всього декілька місяців, і у батьків виникли нові проблеми. Дитина стала… упертою. Це ще не класична впертість «жахливого трилітка», але симптоми вже загрозливі. Раніше, якщо ви намагалися, наприклад, відняти у неї ложку, якою вона барабанила по столу, ви просто забирали її з руки дитини і давали взамін будь-яку іншу іграшку, і через пару секунд малюк знову вам посміхався. Тепер усе змінилося! Малюк невтішно ридатиме і вимагатиме тільки ложку, саме ложку і негайно ложку! Що трапилося? Може, малюка вже розпестили, привчили до рук? Нічого такого не відбулося. Просто у нього вже не така «коротка пам’ять», як раніше. І він хоче продовжувати розпочату справу. І це чудово! Хоча й трохи незручно.

Проте малюк усе краще і краще розуміє людське мовлення. Тому з ним можна порозумітися: «Я розумію, маленький, що ти хочеш… Але цього не можна, тому що… давай краще…» Зговірливі діти зрозуміють із десятого разу, найупертіші — з сотого-двохсотого. Але іншого шляху немає. Люди домовляються за допомогою слів. Відшльопати малюка, відібрати у нього іграшку, відвернути увагу, «дати виплакатися» може й мавпа. Отже, не шкодуйте часу на розмови і знаходження компромісів. Вашій дитині згодом доведеться впродовж усього життя домовлятися з іншими людьми про те, що для неї важливо. До речі, цілком можливо що, пояснюючи малюкові, чому не можна робити те або інше, ви поступово дійдете висновку, що зробити це все ж таки можна: наприклад, можна погратися водою, але не в кімнаті, а у ванні, або можна залізти на сходи (відмінна вправа!) тільки у вашій присутності.

Що стосується ігор у пісочниці та віднімання іграшок (також частий привід для сліз однорічних дітей), то вихід дуже простий — візьміть із собою щось яскраве і красиве, перед чим не встоїть будь-який малюк, і навчіть дітей мінятися. Це вміння їм також стане в нагоді в подальшому житті. Якщо ваша або чужа дитина ні за що не захоче віддавати іграшку, найкраще розійтися, поважаючи права одне одного. Можна заховати спірний предмет до сумки — старе правило: «як з очей, так і з думки» — часом іще діє. А ось ще декілька порад від батьків дітей однорічного віку.

…Як знайти компроміс між дозволеним і забороненим? Мені подобається правило трьох зон: те, що можна завжди, те, чого не можна ніколи, те, що можна за деяких умов. Наприклад: завжди можна пити воду з пляшки в холодильнику, можна пити чай, якщо мама сказала, що він не гарячий, ніколи не можна пити воду з калюжі. Бажано, щоб заборонна зона не була домінуючою, і зменшувалась у міру дорослішання дитини.

* * *

…Я часто даю Петрикові речі для вивчення, зокрема не дитячі. Дивлюся, щоб він акуратно поводився, ловлю його руки, пояснюю, чому не можна рвати-м’яти. У принципі, якщо дитина починає кричати після того, як я щось забрала, негайно повертаю, поки не виникла істерика. Слово «дай» ми ще погано знаємо, тому крик — єдиний спосіб продемонструвати мамі, що річ цікавить дитину.

Якщо річ викидається з візка, я піднімаю, прошу не викидати, «серджуся» і повертаю назад. Якщо річ викидається декілька разів і свідомо — забираю, а увагу переводжу на інше. А ще

намагаюся забирати в той момент, коли він від неї відвернувся, а не виривати безпосередньо з рук.

Є тільки одне «але» — книг я не даю. А газети, наприклад, мені не шкода, якщо помне. Якщо небезпечна річ раптом потрапила до рук — істерика не допоможе, річ не поверну, природно.

* * *

…У цьому віці більшість дітей не можуть зрозуміти принад гри з іншими дітьми. Ровесники для них є суперниками в боротьбі за іграшки або снаряди на майданчику. За що їх любити? Винятком, напевно, є близнята або брати-сестри, але в цьому випадку інша дитина сприймається як «свій», як мама або тато.

Спершу нехай буде один ровесник, тихий і не галасливий, не засмучений у жодному випадку. І ненадовго — 5-10 хвилин досить. Звикне бути з одним приятелем — потім запрошуйте до гри ще. Не всі діти товариські від природи. Беріть більше іграшок, щоб усім вистачило; після року, напевно, можна буде пояснити привабність обміну.

До речі, з молодшими за віком або зі значно старшими (4-5 років) іноді грати простіше, ніж із ровесниками. Малюки є тихішими та поступливішими. А старші діти грають із малюком і для нього: поступаються, але в той же час не сюсюкають, не тискають, як дорослі, не відволікаються, щоб «поговорити про свої проблеми».

* * *

…Іноді мене запитують: «Як ти вчинила, коли твоїй Марійці виповнився рік і вона тяглася до гарячої плити, до гарячої води, бігала по вулиці, ризикуючи потрапити під машину? Пояснювала, що це небезпечно?»

Саме так! Цілком правильно. Пояснювала, що це небезпечно. Гадаєте, однорічна дитина не розуміє нічого? Уже в 7 місяців дитина яскраво демонструє підтвердження того, що розуміє слова. Прикладом цього може бути гра «А де котик?»

Півторарічна дитина шукає очками і тягне руки до котика. Коли дитині виповнився рік, то вона сама з десяток слів вже вимовляє, причому свідомо. Плита у нас була — «гаряче», Марійка говорила — «сссііі». Це було до року, вона ще сама не ходила, в ходунках по квартирі пересувалася, довелося їй позначати небезпечні місця. Я дозволила їй торкнутися достатньо теплої кришки, і проблем уже не виникало — не намагалася більше цього зробити. І під машини вона не кидалася. У рік ми на прогулянку у візку ще їздили. А згодом — саме пояснювала, що це небезпечно, машина може наїхати, як швидко їде та яка велика… і міцно-міцно тримала за руку.

Слово «велика» дитина чудово розуміє в рік. А особливо, якщо слова супроводжуються емоціями, все стає зрозуміло: дорога — машина — велика, шумить, воняє, страшно — небезпечно. Що ж тут складного? А коли почали ходити самостійно, Марійка на дорогу не намагалася вибігти, тому що я постійно пояснювала: дорогу переходимо тільки за ручку.

* * *

… Ось у мене дитина однорічною була зовсім нещодавно. І я чудово пам’ятаю, що до того, як вона почала розуміти «не можна», вона не мала доступу на кухню, кухня була фізично зачинина, тому жодного «рвалася до плити» не виникало. У рік дитина ще не бігала. Коли вона почала ходити вулицею, це було спочатку повільно, і ось на цьому повільно я про машини і пояснювала. На гарячій воді, причому не особливо і гарячій, я пояснила їй поняття «гаряче». Вона навіть не образилася, просто тепер перевіряє все на «гаряче — не гаряче» обережно, або питально подивиться (у випадку з тією самою плитою).

Так само все. Не буває «раптом», якщо передбачити небезпеку наперед, тобто ліки прибрати високо і далеко, гаряче, не тримати там, де може дістати дитина, пояснювати не тоді, коли вже напевне зрозуміє, а відразу, як тільки має справу з небезпекою.

У мене обоє дітей знають слова «ні» і «не можна». Але старший відразу запитує: «Чому?», а меншій я пояснюю після того, як вона перевела увагу на мене (а це зазвичай відбувається слідом за «не можна»). Іноді доводилося пояснювати, коли дитина виявляла бажання переходити дорогу самостійно: я її брала на руки (інакше не встигли б) і пояснювала під незадоволене пхинькання.

Отже, є два варіанти: або дитина мовчки переїздить через дорогу на руках, або швидко біжить поряд із вами, тримаючись за ручку, і ми встигаємо перейти дорогу.