Дата публикации записи:

22 Декабрь, 2013 в 14:39

Особливості виховання дівчаток раннього шкільного віку

Головна подія, якою відкривається цей віковий етап,- вступ до школи. Моя колега, яка має більш ніж тридцятирічний досвід роботи в початковій школі, констатує, що порівняно із поколіннями, які приходили до неї лише 10 років тому, у сучасних дітей більше прогалин у вихованні. «А якщо дитина погано вихована, не вміє слухати — вона не здатна до навчання. Якщо вона не вміє читати або навіть зовсім не підготовлена до школи, але вихована — дитина научувана і може досягти більшого, ніж дитина, яку готували до сприйняття шкільної програми, але не пояснили, як потрібно поводитися». Що означає «вихована» в її розумінні? Щоб уміли чути і слухати вчителя і однокласників, щоб уміли організувати свою працю на уроці, могли відповідати за свої слова. Практично кожного вересня, коли вона бере першокласників, відбувається не вивчення програмового матеріалу, а з’ясування організаційних моментів. Вона надолужує те, чого не навчили батьки. «Дитині слід допомагати,- вважає досвідчена вчителька.- Спочатку навчити її організувати свій час, свій робочий стіл, а вже потім, через якийсь час, переконавшись, що у неї все виходить, потихеньку відходити убік».

Що можна порадити батькам майбутньої першокласниці? Заздалегідь, ще до того, як ваша дівчинка піде до школи, познайомтеся з батьками тих дітлахів, які вже почали вчитися. Розпитайте їх та дізнайтеся про те, з якими труднощами їм довелося зіткнутися, як вони розв’язували проблеми, що виникали. Підійдіть до вчителів початкової школи, поспілкуйтеся з ними, з’ясуйте, що, на їхній погляд, легше, а що важче дається дівчаткам першого року навчання.

Я вже не говорю про те, що ви повинні наперед потурбуватися про те, щоб довідатися, яка школа вам годиться. Сьогодні дуже часто буває, що школу, яка розташована в двох кроках від будинку, батьки «ігнорують» через низьку кваліфікацію вчителів, специфічний контингент учнів і возять малюка в інший мікрорайон. Тому збирайте інформацію за рік до того, як станете «першокласниками».

Коли ваша дитина почне вчитися, частіше розмовляйте з її вчителькою, цікавтеся планами навчання, позакласних заходів. Можливо, ви дізнаєтеся від учителя щось нове про свою дівчинку — адже вона вже «в суспільстві», отже, освоює нову для себе роль — це дозволить вам стати ще ближче, більше розуміти свою дитину. Якщо в неї щось не виходить, не впадайте в паніку: поговоріть з дівчинкою, поговоріть з учителем, проаналізуйте отриману інформацію — вихід обов’язково знайдеться.

Пам’ятаєте, ми з вами говорили про те, що поява немовляти в сім’ї примушує молодих батьків і їхнє оточення змінювати свій спосіб життя, переглядати свої погляди, етичні цінності, наново розставляти пріоритети? Те саме відбувається і в рік вступу вашої дитини до школи. І не тільки тому, що потрібно вирішувати, хто відводить, а хто забирає дочку зі школи, хто і коли займається з нею уроками. Це саме собою зрозуміло, і батьки зазвичай до цього готуються. Але багато хто не знає іншого: діти своєю поведінкою, своїми висловами, реакціями на якісь події в класі або в школі видають вас із головою. Як?

Я вам опишу декілька сценок, і ви все зрозумієте. Хлопчик ударив дівчинку. «Навіщо ж ти так вчинив? Хіба твій тато так робить?» — запитує його вчителька. І хлопчик, не замислюючись, відповідає: «Так, тато часто б’є маму».

До закінчення першого навчального року вчителька ваших дітей знає про вас усе: які взаємини між чоловіком і дружиною, як мама ставиться до бабусі, що мама говорить про подругу, коли її немає, і що говорить, коли вона приходить у гості. Ми вже говорили: відтоді як ваш малюк підросте, не тільки він — у вас «на вихованні», але і ви тепер постійно перебуваєте «під його наглядом».

Ваша донька у віці 7-12 років зростає, наслідуючи дії і вчинки, які бачить, вона вчиться впливати на оточуючих. Вона починає розуміти і відчувати, що володіє собою і здатна вчинити так, як їй подобається, і на її думку зважають і батьки, і однолітки. Десятирічна дівчинка вже не вірить у те, що її батьки непогрішні, і починає ставити під сумнів їхні ідеали і цінність їхньої думки. Вона вже не копіює їх сліпо, як це було в 4 роки, а розуміє приховані мотиви у всьому, що ми говоримо і робимо, і помічає суперечності в наших словах і вчинках.

Учителі початкової школи відзначають те, що першокласники вірять у те, що їм розповідає вчитель на уроці. Третьокласники стають скептиками, які готові критикувати геть усе і вже ставлять під сумнів відповідь учителя.

Ваша донька вже не має безсуперечної віри в батьківське всезнання і знання того, як побудований світ. Вона вимагає від вас доказів.

Будьте готові дати відповіді на такі запитання доньки: навіщо був створений світ? навіщо ми тут? звідки узявся Бог? Якщо у вас не вистачить терпіння відповісти на ці і подібні запитання, якщо вам бракуватиме часу, щоб вислухати доньку і поставитися до її роздумів з тією повагою, на яку вони заслуговують, в її душу закрадеться цинізм.

Дівчинка запитуватиме вас про те, звідки береться зло і чому воно таке живуче. Ці роздуми й переживання — невід’ємна складова етичного розвитку дівчинки, який обов’язково має містити елемент турботи. Її завжди хвилює не тільки те, що справедливо і чесно, а що — ні, але й те, як впливають її власні слова і дії на оточуючих.

У віці 7-12 років дівчатка здатні зрозуміти послідовність причини і наслідки, а також свою роль у конкретних подіях. Вони можуть уявити, як їхні дії відіб’ються на ситуації і відчуттях інших людей. А ось до 7 років їм важко утримати в свідомості цей складний ланцюжок.

У 8 років у дівчинки вже меншою мірою виникає бажання наслідувати, фантазувати. Вона бажає пізнавати реальний навколишній світ. І коли вона робить перші кроки в цьому світі, він її приголомшує, тому наша донька дивує нас різкими коливаннями від тільки-но проявленої дорослості до дитячої безпорадності.

Тому, якщо ваша донька просить надати їй допомогу в чомусь, що, на ваш батьківський погляд, здається абсолютно для неї легким, насправді це прохання любити її, демонструвати нашу віру в те, що вона набула самостійності. Оскільки вона ще тільки звикає до нового для неї відчуття незалежності, їй властива неврівноваженість. Якщо ви знаходитимете час для того, щоб докладно говорити з нею про всі проблеми, що її хвилюють, ви компенсуєте цей недолік.

Її система взаємин у цьому віці стає складнішою і глибшою. Вона може дружити, наприклад, зі старшою дівчинкою і протегувати молодшій. Вона може бути у захваті від якоїсь старшокласниці і навіть спробувати подружитися з нею. Проте це навряд чи вдасться через налаштування старшої. Дуже часто в цей період настає момент «парності» дружби, коли третю дівчинку виганяють «дві найкращі подруги», і це приносить стільки сліз… до наступного дня.

Психотерапевти часто в роботі з маленькими пацієнтами використовують малювання. Якщо дитина чогось боїться, їй пропонують намалювати свій страх. «Залишивши» його на папері, вона таким чином реально позбавляється від нього. У віці 7-12 років наших доньок «захоплює» таке море чуттів і відчуттів, що вони із задоволенням передають їх у малюванні — фарбами, кольоровими олівцями. Така форма художнього самовираження дуже корисна в будь-якому віці, а в цьому — особливо. Ще раз підкреслю: йдеться не про навчання живопису, а про його терапевтичні можливості. Тому, якщо навіть ваша донька змішуватиме акварель на ватмані в тільки їй відомих візерунках — уже добре. Адже головне — це відчуття і чуття кольору.

У віці 10-12 років дівчинки вже вміють не виявляти емоції відразу (як це роблять малюки), а відкласти на якийсь термін, особливо якщо потрібно пристосуватися до важкої ситуації. Вони можуть добре поводитися і говорити, що все чудово, коли не в змозі сказати, що в них на душі. У таких випадках ми повинні бути особливо уважні, ми маємо вчасно забезпечити їм можливість передати відкладені емоції і відчуття. Більшість батьків достатньою мірою правильно бачать і відчувають, коли донька чимось засмучена, але її реакції змінюються у міру дорослішання.

Дуже важливо в цьому віці навчити дівчинку, щоб вона могла правильно впоратися з почуттям гніву. По-перше, батькам необхідно зрозуміти, що вона має право на те, щоб його виражати. Тому, покаравши її за гнів, ми нічого не зможемо досягти, окрім приниження. Якщо ж вона має можливість бачити, як батьки сердяться, а потім з’ясовують причину гніву, то це буде для неї прикладом. Особливо важливо, якщо вона побачить це на прикладі матері: як та володіє собою і здатна заявити про свій гнів чесно і рішуче. Психологи радять використовувати такий спосіб: якщо настає «точка кипіння», то необхідно оголосити перерву в спілкуванні, або вийти на вулицю, або зайнятися якоюсь фізичною роботою. Після того, як надмірні емоції виплеснуться, можна відновити спілкування. Тоді донька побачить, що гнів — таке ж відчуття, як і всі інші, воно приходить і йде, але, проявляючи його, можна «залишатися людьми». Якщо згодом їй доведеться зустрінутися із такою ситуацією, вона зуміє постояти за себе. Іншими словами, гнів — нормальне почуття, його не слід соромитися і пригнічувати, навпаки, його необхідно висловлювати, але в коректній і прийнятній формі,- цього батьки повинні навчити дитину на власному прикладі.

Через значно напружене внутрішнє життя дівчатка цього віку схильні до нічних кошмарів і розладів сну. Емоції та душевні травми, які залишилися без уваги вдень, уночі заявляють про себе, набуваючи форми видимих образів.