Дата публикации записи:

13 Декабрь, 2013 в 13:41

Особливості зростання дівчинки і роль батька

У віці до 7 років дівчинка потребує догляду, уваги і турботи. Татусі, незалежно від того, наскільки вони вміло виконують роль няні, тим не менше дають матері необхідний передих, навіть якщо просто сидять поряд з ліжечком малятка і сюсюкають.Молодій мамі просто необхідні увага, турбота і підтримка чоловіка, і проявом цієї турботи й ніжності може бути навіть просто спільна прогулянка.

Батько може взяти на себе «спортивну підготовку» своєї доньки. У близькій мені сім’ї саме молодий тато відповідав за купання дитини. Але він поставився до цього з усією відповідальністю, вивчив відповідну літературу (найбільше йому сподобалася книга «Плавать раньше, чем ходить» Чарковського) і з натхненням взявся до справи. Батько готував ванну, вів щоденник, в якому відзначав час перебування доньки у воді, стежив за поступовим зниженням температури води. Він також придумав спеціальні пристосування до ліжечка, щоб дитина могла хапатися за кільця на різних рівнях і підтягуватися. Потім він спорудив спортивний куточок, де була і шведська стінка, і кільця, і канат, і мат на підлозі — для забезпечення безпеки занять. І він же став першим тренером своєї донечки.

Я раджу молодим татам: якщо ваша дружина читає книгу «Як виростити малюка здоровим», почитайте її разом. Можливо, тоді ви краще почуватиметесь поряд із немовлям. Багато татусів вважають, що навряд чи вони можуть зробити для малюка щось корисне,— і помиляються. По-перше, ваше уважне ставлення до дружини, ваша допомога і турбота створюють гарний настрій і в матері, і в дитини, сприяють встановленню затишної атмосфери любові, комфорту, яку дитина відчуває і вбирає в себе.

Існують різні визначення тієї самої поведінки дорослих людей. Одні упевнено йдуть по життю, у них все виходить і на роботі, і в сім’ї, у них багато друзів, а проблем — не дуже, а якщо вони і з’являються, то розв’язуються спокійно, знову ж таки, з упевненістю в успіху. Таких людей називають переможцями, безумовними лідерами, які ведуть активний спосіб життя, є оптимістами тощо. Є й інші — мляві (душевно), такі, які пливуть за плином життя, не опираючись та не маючи мети. Таких найчастіше називають невдахами.

Не слід сидіти і розмірковувати, стане ваша донька до лав переможців або пливтиме за течією. Із раннього дитинства вселяйте в неї інтерес до будь-якої нової діяльності, нехай вона випробовує себе у всіх не відомих їй починаннях. Привчайте її вірити в успіх і намагайтеся виконувати будь-яку справу доти, поки не вийде як слід. Зрозуміло, я не закликаю силоміць примушувати маля щось робити, але якщо ви виявите терпіння і любов, то зумієте залучити донечку до діяльності, яка може зацікавити її. Мало говорити дитині, що ви її любите, що вона чудова. Необхідно навчити її таких навичок і умінь, щоб вона дійсно стала чудовою у чомусь і сама це відчувала, отримуючи схвалення і похвалу оточуючих — однолітків, братів, дорослих.

Але найголовніше і найважливіше, що може зробити батько для того, щоб виховати в доньці гармонійну, з почуттям власної гідності особистість,— це кохати її матір. Коли дружина відчуває себе захищеною любов’ю і підтримкою чоловіка, вона може зосередити свою енергію на дітях, а не на боротьбі за своє сімейне життя, яке перебуває під загрозою.

Заведіть щоденник. У більшості сімей є альбоми з дитячими фотографіями, але мало хто веде щоденникові записи, в яких відображалося б становлення дитини — факти і випадки з життя. Через кілька років ці записи можуть знадобитися, допоможуть краще зрозуміти особливості особистості вашої дитини, а самій дитині — зрозуміти, як і чому сформувалися ті або інші риси її характеру. А крім того, це також доволі цікаве заняття.

Записи можна вести за такими розділами:

  •  що нас радує в новедінці нашого малюка;
  •  що засмучує;
  •  наші усніхи;
  •  що не вдалося здійснити;
  •  і, зрозуміло, усе те, що вам захочеться відобразити у вашому «літописі» дорослішання малюка.

Якщо у вас єдина дитина, не дуже-то довіряйте твердженням, що для неї це однозначно погано, тому що:

  •  таким дітям найчастіше не властива боязкість. Вони, зазвичай, не мають досвіду колотнеч з молодшими і старшими братами-сестрами, проте у них є практика словесних баталій із батьками;  вони зовсім не страждають від самотності. Дослідження нсихо-логів свідчать про те, що зазвичай вони мають більше друзів, ніж діти з багатодітних сімей, і часто, принаймні з одним із друзів, у них розвиваються близькі, братерські взаємини;
  •  ці діти зовсім не нервові. Психологи стверджують, що таких дітей набагато рідше приводять до лікарів навіть у тому випадку, якщо вони виховуються одним із батьків. Швидше за все, це можна пояснити тим, що вони отримують достатньо уваги.