Дата публикации записи:

20 Март, 2014 в 23:23

Погана компанія і суїцид

Ми живемо з вами в такі часи, коли іноді з нашими дітьми відбуваються події, яких ми ніяк не чекаємо. Здавалося б, ні з того ні з сього тихенька дівчинка з благополучної сім’ї опиняється в компанії підлітків, яких аж ніяк ідеальними не назвеш. Старшокласниця, без п’яти хвилин медалістка, весела і товариська дівчина, залишає записку і намагається отруїтися…

За мою багаторічну педагогічну практику, на жаль, доводилося спостерігати такі сумні метаморфози. Саме дівчатка з інтелігентних сімей із середнім і високим достатком, які мають і тата й маму, виявляються пов’язаними з молодими людьми з чужорідного, кримінального або близького до кримінального середовища. Наприклад, такий типовий сюжет: 17-річна донька починає повертатися додому опівночі, п’яна або в стані ейфорії. Мама з татом здивовані: що трапилося з їх донечкою, яка до цього дня була відмінницею і слухняною дівчинкою, приймала залицяння однокурсника Петі, а тут не видається можливим з’ясувати, де і з ким була, чому так пізно? Потім сусіди бачать її в компанії з якимсь сумнівного виду хлопцем, хтось повідомляє, що він працює охоронцем (таксистом, сторожем — можливі варіанти), приторговує наркотиками (порнодисками — можливі варіанти). Батьки жахаються, забороняють дівчинці «зустрічатися з подібним типом», вона погрожує піти з дому (залишити інститут — можливі варіанти). Інспектор у справах неповнолітніх згадувала випадок зі своєї практики, коли вона утлумачувала своїй підопічній: «Він же тебе б’є, навіщо він тобі?» У відповідь — тільки одна фраза: «Я його кохаю». Через два роки ця ж дівчина сама собі дивується: «Що це зі мною було?»

Офіційна статистика стверджує, що кількість суїцидів серед підлітків зростає. Психологи називають різні причини, але оскільки ми з вами говоримо про виховання, мені б хотілося тут процитувати Марину Анатоліївну Гуліну, доктора психологічних наук, професора СПбДУ. Її думка з приводу інтересу дітей з благополучних сімей до кримінального середовища і підліткових суїцидів така: «Американські психологи понад 10 років спостерігали за досить великою групою дівчат (2 тисячі осіб) віком від 13 до 25 років. За наслідками спостережень їх розділили на дві групи. Перша група дівчат підлітковий вік пройшла спокійно, без протесту, але коли вони подолали 20-річний рубіж, після якого настає період створення довготривалих близьких стосунків із людиною протилежної статі, у них почалася депресія і спостерігалися великі проблеми в особистісних стосунках. Друга група — дівчатка, у яких були зриви в 15-16 років. Вони, пройшовши цей період через протест, перехворівши ним, стабілізувалися і змогли розвиватися далі».

Ці дані опубліковані і дозволяють припустити, що в сім’ях, які здаються зовні благополучними (за рахунок придушення різниці в думці), дитина намагається бути хорошою. Тобі подобається блакитний колір, а подивися, яке красиве рожеве плаття, як воно тобі пасує, давай купимо його. Ти хочеш грати на гітарі, але ж скрипка — це благородніший інструмент. Ти хочеш вивчати французьку мову, але ж через дорогу — школа з поглибленим вивченням англійської. Так краще, так зручніше. Дитина любить маму, і вона з нею погоджується. Батьки хочуть як краще. У цьому сенсі поганої матері не буває. Кожна мати в конкретний момент робить усе можливе, просто вона не бачить інших варіантів. Але придушення бажань і почуттів призводить до того, що людина шукає компенсації, раз не може отримати те, що вона хоче. Незадоволена потреба робить мотивацію дуже загостреною.

…Тато дівчинки ніколи не нідвищував голосу, а його дружина завжди знала, як чоловік повинен поводитися, і весь час повчала його, досить часто у присутності дітей. У кожної дівчинки буває період, коли вона стає на бік батька, і в подібному випадку, зазвичай, йому співчуває. І рантом вона зустрічає хлопчика, який може прикрикнути, сказати категоричне «ні», стукнути кулаком но столу. Це виглядає для неї привабливим, оскільки вона хотіла б, щоб ці вчинки зробив батько. Таким чином, вона закохується в юнака, який абсолютно не схожий на людей, що до недавнього моменту її оточували. Дівчинці говорять нро її’ обранця: подивися, він поганий, він наркоман. Але в основі кохання і гніву, як ми пам’ятаємо, закладений механізм ідентифікації, ототожнення. Тому дівчинка не чує і не хоче чути того, що їй говорять (хіба одне витікає з іншого?). Повинен пройти якийсь період, щоб вона змогла подивитися збоку на нодії. Для цього дорослим слід бути з нею поряд, бути готовими допомогти, але не позбавляти її можливості відчувати.

Дівчинка виявила протест, дистанціювалася від батьків (пригадаємо першу групу спостережуваних), вона кохає, вона відчуває, отже, на її думку, вона втілила себе. Але у неї склалася модель поведінки залежних (від батьків) стосунків, і вона знову потрапляє в залежність — тільки від іншої людини. Якщо людині говорити: «Ти відчуваєш неправильно» або «Ти ще маленька, ти ще нічого не можеш», у неї виникає відчуття, що вона «зникає». У дітей, відчуття яких ігнорують, немає реального чуття, що вони існують. Адже їх відчуття не знаходять реального відгуку, хоча на це має право кожна людина від дня народження. Опинившись в подібній ситуації, підлітки вибирають для себе поведінку, пов’язану з ризиком для життя,- стрибки з парашутом, наприклад, або свідомо йдуть туди, де щось може загрожувати їхній безпеці. Якщо вони бачать у себе кров від порізу, подряпини, удару, вони тим самим отримують підтвердження того, що живуть. Саме таким людям, щоб переконатися в своєму існуванні, потрібно «випробувати смерть».

Реакція у відповідь на заборону відчувати проривається в різних формах поведінки, аж до саморуйнівної. Суїцид — це гнів, спрямований на себе. Гнів, спрямований на себе,- це провина.

Людина відчуває, що повинна бути жертвою, повинна себе за щось покарати, коли для іншого прояву відчуття провини всі виходи закриті.

У підлітковому віці людина перевіряє ті рішення, які вона прийняла в дитинстві. Наприклад, жінка — це… Чоловік — це… Значущість батьків зменшується, а важливими виявляються, наприклад, батьки подруги. Вони ж можуть бути зовсім іншими людьми, ніж ті, з якими до цього дитина спілкувалася. Підлітковий період — стан тривожності, час сумнівів, пошуку рішень. Саме в цей період, як вважають психологи, є реальна можливість допомогти людині перевірити і переглянути її ранні рішення.