Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:42

Проблеми з хлопчиками 7-12 років

Ми з вами вже говорили про онанізм у маленьких дітей та його причини. Онанізм у молодшому шкільному віці зумовлений аналогічними причинами: запальні процеси в ділянці статевих органів через недбалий гігієнічний догляд за ними; глистові інвазії (гострики), які викликають свербіння, а потім, під час тертя або чесання, виникає сексуальне збудження. До цієї звички можуть призвести надмірне укутування, тісний одяг, активне потовиділення. Усі ці причини створюють умови для подразнення геніталій.

Медики називають ще одну причину — збудливу їжу — надлишок м’яса, смажені, гострі та пряні страви, шоколад, тонізуючі напої, а також перегодовування, унаслідок чого відбувається переповнювання кров’ю тазових органів, а воно, у свою чергу, призводить до їх напруження і ранньої сексуальної стимуляції. Моралі, нотації тут не допоможуть — тільки доброзичливість та послідовність. Потрібно відвернути дитину від цієї звички, перевести її увагу на щось цікаве: спорт, ігри, пізнавальну діяльність. Онанізмом найчастіше займаються діти, які почуваються самотніми або мають зайвий вільний час.

Об’єктивно можна розподілити всіх дітей взагалі і дітей цього віку на дітей із підвищеною вразливістю в умовах стресу і дітей із легшою адаптацією до нових умов.

Найрізноманітніші чинники роблять дітей уразливими, у першу чергу ті, які виникли поза волею дитини. Умовно можна виділити три групи таких чинників: фізичні, психологічні і соціальні.

До фізичних чинників належать конкретні природжені аномалії. Це може бути «заяча губа», зокрема прооперована. Або враження лицьового нерва в результаті родової травми, що призводить до різного ступеня асиметрії обличчя, від постійної помітної та досить серйозної до тієї, що виявляється тільки під час емоційного збудження. Якщо в дошкільному віці на це звертають мало уваги, то в початковій школі дітей можуть дражнити, що стає причиною їхньої замкненості та відчуженості. Експерименти переконливо свідчать, що навіть немовлята підсвідомо надають перевагу людям, які мають правильні риси обличчя. Певна річ, красивій дитині із чудовими ямками, що з’являються на щоках із кожною усмішкою, більше симпатизуватимуть, ніж дитині з кривою посмішкою або нервовим тиком.

До психологічних чинників, безумовно, належить тип темпераменту. Природно, що дитина з «важким» темпераментом матиме менше друзів, ніж привабливий, спокійний сангвінік або активний та випромінюючий цікаві ідеї холерик. Темперамент, як ми вже зазначали,- властивість, природжена. А ось поведінка — набута. Дослідження переконують, що найбільшою популярністю користуються діти неагресивні, готові допомогти та підтримати інших дітей, терпимі до чужих недоліків і промахів. Такі діти здатні володіти своїми негативними емоціями і ставити себе на місце однокласника під час суперечки або конфлікту. Цілком природно, що до таких дітей краще ставляться вчителі і керівники секцій та гуртків. Вони мають більше друзів. Їх із задоволенням приймають у всі ігри та запрошують на дні народження. Як правило, поведінка, що сприяє успіху дітей у школі та в суспільстві,- результат авторитетного, але не авторитарного виховання, коли батьки займають непохитні позиції щодо допустимої та неприпустимої поведінки, одночасно поважаючи особистість дитини, оточуючи її увагою та любов’ю.

До соціальних чинників належать фінансові проблеми сім’ї. Сучасній дитині доводиться важко, якщо вона одягнена гірше за інших, а вдома у неї відсутня купа різноманітних іграшок. Не варто думати, що до найжахливіших наслідків призводять розлучення або передрозлучні взаємини батьків. Утрата роботи чоловіком призводить до не меншого напруження в сім’ї і до аналогічних наслідків, як і під час розлучення, вже не беручи до уваги ту ситуацію, коли хлопчик виховується матір’ю-одиначкою, яка несподівано залишається без роботи. Цікавим є такий факт, що розвиненіший інтелект дитини формує в ній значну психологічну стійкість. Результатом є те, що дитина може легше впоратися зі стресовими ситуаціями, у тому числі і з бідністю. Несприятливим чинником є руйнування добрих взаємин між батьками, взаємне охолоджування, особливо якщо це супроводжується конфліктами зі спробами «перетягнути» дитину на свій бік. Проте варто зазначити, що діти з «неблагополучних» сімей не завжди — невдахи. Досить часто вони успішно долають труднощі, оскільки мають значний досвід їх подолання. Також можуть негативно впливати труднощі у взаєминах з іншими дітьми в сім’ї.

Кожна дитина — своєрідна особистість і своєрідний характер. Якщо в сім’ї є дитина з «важким» темпераментом, то цілком природно, що батьки приділятимуть їй максимум уваги. Решта дітей може почуватися обділеною. При цьому одна дитина вирішить, що вона не має права на любов і стоятиме осторонь, а інша вважатиме, що батьки «недодають» їй того, що зобов’язані дати, і розпочне боротьбу за батьківську любов та увагу всіма доступними їй засобами. Не менше проблем спричинить серйозне захворювання одного з членів сім’ї: як фінансових, так і психологічних.

Цілком зрозуміло, що безхмарне небо є не таким уже й частим явищем, і нерідко трапляється, що ми самі, опинившись у несприятливій ситуації, повинні вирішувати, що є важливішим для сім’ї і для майбутньої дитини. Зізнаємося собі в тому, що ми періодично відчуваємо дискомфорт від спілкування з власними дітьми. А зізнавшись, легше розібратися в його причинах і продумати можливості зміни ситуації, поки вона не призвела до негативних наслідків. Ми повинні не тільки повідомляти дитині про те, чого ми хочемо і очікуємо від неї, але й усвідомлювати, чого вона хоче і чого вона вправі очікувати у свою чергу від нас.

Можливо, нас дуже дратує, що наш син носиться будинком, зістрибує з дивана і взагалі віддає перевагу галасливим активним іграм. Нам може не подобатися його манера заглиблюватися в себе й уникати проблеми, коли з’являється щонайменший натяк на можливий конфлікт. Нас можуть не влаштовувати його друзі та їхні спільні ігри, яким вони віддають перевагу. Але ми завжди повинні пам’ятати про те, що він — така ж особистість, як і ми, незалежно від віку, і має таке ж право самовиражатися.

Нам потрібно навчитися дивитися на дитину такими очима, в яких вона бачитиме віру та надію. Тоді ми зможемо не потрапити до глухого кута нерозуміння і гідно пройти заплутаними лабіринтами взаємин.