Дата публикации записи:

13 Декабрь, 2013 в 14:06

Розвиток самостійності

Наші маленькі діти залежать від нас. У міру дорослішання вони здобувають більшу самостійність, за умови, якщо тільки ми самі — своїми словами і вчинками — не затримаємо цей розвиток. Давайте спробуємо розглянути це на прикладах із життя.

Чотирирічна Ганнуся, сидячи за кухонним столом, спостерігає за мамою, яка розбирає сумку з продуктами. Дійшла черга до яєць, мама стала перекладати їх у спеціальний посуд. Ганнуся потягнулася до картонної коробки, щоб допомогти мамі перекласти яйця. «Не можна! — суворо сказала мама, нерехонивши руку доньки. — Ти їх можеш розбити. Почекай, я зараз сама все закінчу».

Як ви вважаєте, чи хотіла мама образити дочку, так різко зупинивши її? Ні. Але насправді мамина фраза, інтонація показали дівчинці, що вона ще мала і що дорослі не розраховують на її допомогу. Хоча, якщо ви захочете провести експеримент, то побачите, що навіть 3-річна дитина, якщо їй все пояснити, впорається із цією роботою. Мине якийсь час, і мама захоче, щоб Ганна допомагала їй, проте епізод, що відклався в підсвідомості дитини, може спровокувати її небажання займатися хатнім господарством.

І ще декілька прикладів:

Мама і старша донька Тетяна накривають стіл до свята. Молодша — трирічна дівчинка — також хоче брати участь у цих приготуваннях і бере з шафи купку тарілок із святкового сервізу. «Ні-ні, тобі це важко, до того ж ти можеш і розбити тарілки, хай це зробить Тетянка. А ти ніди на кухню і принеси хліб». Молодша повертає тарілки на місце і зі сльозами вибігає з кімнати. Що маємо у результаті? Два негативних результати: нротиставлення сестер і невір’я в можливості молодшої. Адже нам з вами добре відомо, що діти завжди намагаються наслідувати дорослим, і цю їхню властивість можна використовувати на благо. Напевно, мамі слід було б вчинити інакше: нояснити, як краще розставляти тарілки, і доручити це донькам робити удвох.

Ніночці 8 місяців. Вона добре сидить, упевнено новзає і вже доросла до манежу. Але щоразу, коли мама її туди саджає і йде до іншої кімнати або на кухню, щоб зайнятися своїми справами, лунає сумний крик, що переходить у нлач. У чому справа? До недавнього часу дівчинку практично ані на хвилину не залишали саму, і тому дитина почувалася спокійно тільки тоді, коли нею займалися мати, батько, бабуся або старший брат. Кожен прагнув її розважити, але, на жаль, її ніхто не навчив розважати саму себе. Варто було тепер залишити Ніну наодинці, як вона вимагала, щоб її розважали. Мати не могла виносити сліз і знову поверталася до доньки, кинувши всі справи.

Що було б більш правильним у цій ситуації’? Спалахи дратівливості й гніву дівчинки можна припинити, якщо дати їй все-таки поплакати, перевести її увагу на іграшки і надати можливість виявляти самостійність. Кожній дитині потрібно відводити якийсь час, щоб вона займалася собою. Витримати вимогливий плач дитини вам допоможе розуміння того, що дитина, яка вимагає до себе постійної уваги,- зовсім не щаслива дитина. Стан спокою і радості повинен залежати не тільки (і не стільки) від уваги тих, хто її оточує, але передусім від усвідомлення себе самостійною особистістю.