Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:58

Син іде до школи

Головна подія, якою характеризується цей віковий етап, — вступ до школи. До цього моменту ваш син повинен уміти чути та слухати вчителя й однокласників, організовувати свою працю на уроці, відповідати за свої слова.

Зрозуміло, що ці навички та вміння не виникнуть відразу самі по собі. Їх появі сприяєте ви, батьки. «Дитині потрібно допомагати завжди, — вважають досвідчені педагоги початкової школи. Спочатку потрібно навчити її організувати свій час, свій робочий стіл, а вже потім, через деякий час, переконавшись, що у неї все виходить, потихеньку відсторонюватись».

Що ви можете зробити заздалегідь для свого сина? За рік до того, як він піде до школи, познайомтеся з батьками, які тільки-но «пішли до школи» зі своєю дитиною. Запитайте, із чим довелося мати справу, як розв’язувалися проблеми. Підійдіть до вчителів початкової школи, поспілкуйтеся з ними, дізнайтеся, що, на їхній погляд, легше, а що важче дається хлопчикам першого року навчання. я вже не кажу про те, що ви повинні заздалегідь з’ясувати, яка школа вам підходить. Сьогодні дуже часто буває, що школу, яка розташована за два кроки від будинку, ігнорують через низьку кваліфікацію вчителів, специфічний контингент учнів, а їздять до іншого мікрорайону. Тому збирайте інформацію за рік до того, як станете «першокласниками». Коли ваша дитина почне вчитися, частіше розмовляйте з її вчителькою, цікавтеся планами навчання, позакласних заходів. Можливо, ви дізнаєтеся від учителя щось нове про свого сина — адже він уже в суспільстві, отже, освоює нову для себе роль. Якщо в нього щось не виходить, не форсуйте події, проаналізуйте, в чому полягає причина цього: або не зрозумів пояснення, або йому потрібен додатковий час на опанування — «поважайте незнання дитини».

Пам’ятаєте, ми з вами говорили про те, що поява немовляти в сім’ї змушує молодих батьків і їхнє оточення змінювати свій спосіб життя, переглядати свої погляди, етичні цінності, заново розставляти пріоритети? Аналогічна історія відбувається і в рік вступу вашого сина до школи. І не тільки тому, що потрібно вирішувати, хто відводить, а хто забирає сина, хто і коли займається з ним уроками. Це цілком зрозуміло, і батьки, зазвичай, до цього готуються. Але багато хто не знає іншого: діти своєю поведінкою, своїми висловами, реакціями на певні події всередині класу або школи видають вас повністю. Як?

Я вам опишу декілька сценок, і ви все зрозумієте. Хлопчик ударив дівчинку. «Навіщо ж ти так учинив? Хіба твій тато так робить?» — запитує його вчителька. і хлопчик, не замислюючись, відповідає: «Так, тато часто маму б’є».

До закінчення першого навчального року вчителька ваших дітей знає про вас усе: які взаємини існують між чоловіком і дружиною, як мама ставиться до бабусі, що мама говорить про подругу, коли її немає, і що говорить, коли та завітає в гості.

Ми вже говорили з вами, що як тільки ваш малюк підросте, то не тільки ви його виховуєте, але й ви самі тепер постійно знаходитеся «під його спостереженням».

Учителі початкової школи відзначають про те, що першокласники вірять у те, що їм розповідає вчитель на уроці.

Третьокласники стають скептиками, готовими критикувати все підряд і вже ставлять під сумнів відповідь учителя.

Ваш син уже не вірить беззастережно в батьківське всезнання і знання того, як влаштований світ. Він вимагає від вас доказів.

До 7 років абстрактне мислення у дітей ще тільки починає формуватися, тобто друга сигнальна система знаходиться у стадії розвитку та вдосконалення. Таким чином, фізіологічно у дітей молодшого шкільного віку переважає перша сигнальна система. Що це для нас з вами означає? Емоційна насиченість навчання — вимога, що висувається законами дитячого мислення. Проте зловживання цікавістю може призвести до неправильного розвитку другої сигнальної системи. От чому ви повинні бути завжди в курсі шкільних справ вашої дитини.

Під час навчання в початковій школі буквально на наших очах у дітей виявляється тип вищої нервової діяльності. Вже до третього класу можна, щоправда приблизно, визначити, яка система переважає або вони збалансовані. Адже це дуже важливо і для процесу навчання, і для наших батьківських способів виховання та дії.

Художню натуру потрібно привчати до посидючості і зібраності, розкриваючи при цьому красу інтелектуальної праці. А маленьких «мислителів» слід залучати до участі в рухливих іграх, відвідувань виставок, театрів, читання художньої літератури.

Якщо у вашого сина ви самі, педагоги або тренери в спортивній школі виявили якийсь талант, не довіряйте їм сліпо, не намагайтеся розвивати переважно одну сигнальну систему. Небезпека утрируваної переваги однієї системи над другою дуже часто виникає саме в обдарованих дітей під час неправильного виховання, коли штучно розвиваються їх здібності. в результаті розвиток такої дитини стає однобічним, дисгармонійним, це призводить до виникнення нервових порушень, що зрештою знижує ті самі таланти, які намагалися розвивати батьки і вчителі.

Пояснюється це тим, що інтелектуальна, практична, емоційна та інші сфери діяльності дитини формуються не синхронно.

Обганяючи однолітків в одному, обдарована дитина відстає від них в іншому. Реальна небезпека для неї полягає в тому, що, відірвавшись в інтелектуальному плані від своїх однолітків, вона може виявитися самотньою і позбавленою дитинства. Тому таких дітей потрібно розвивати і виховувати перш за все як особистість, розглядаючи обдарованість як один із компонентів її структури.

Чим допомогти школяреві

Для молодшого школяра характерними є відмінна навчальність, здатність добре запам’ятовувати все, що побачив і зрозумів, розвиток спостережливості та уваги. Якщо ваш син успішний у навчанні — це запорука його позитивної поведінки. Але добре вчиться той, хто вміє думати. От чому потрібно разом із дитиною обговорювати те, що вона бачить, навчати її порівнювати, розрізняти, узагальнювати. Неуспішність у початковій школі здебільшого пов’язана із недоліками в розвитку мислення. Не намагайтеся робити разом із сином уроки. Краще допоможіть йому виробити режим відпочинку і роботи. Тоді він самостійно зможе себе контролювати. Багато хто, на жаль, не знає, що власне природою дитина до шести років підготовлена до інтенсивної розумової діяльності. Показники її уваги, пам’яті, мислення зростають у 1-4-му класах на 60-70 % на рік, тоді як до 6-го класу зменшуються до 7-10 %. Не бійтеся виникнення перевантажень, вони неможливі при позитивних емоціях.

Ваше основне завдання — заохочувати, підтримувати сина в скрутні хвилини, сповнювати упевненості в своїх силах під час невдач. Найголовніше, щоб ваш син мав бажання навчатися.

Ви надасте дитині значної допомоги, якщо правильно організуєте її режим дня: вставати і лягати в той самий, дві- три години гуляти на свіжому повітрі. Час із 16 до 18 години повинен бути відведений на підготовку домашнього завдання (ранішній пік працездатності мозку припадає на 7.30-11.30, а ввечері — на 16.00-18.00). За умови оптимального режиму достатньо лише мінімального контролю з боку батьків. Якщо вам вдасться упорядкувати спосіб життя сина, то виховання його буде легким і приємним. Але якщо до режиму пощастило, то у вас і конфліктів буде значно більше через невивчені уроки і можливі нервові зриви.

Ще раз наголошую на тому, що надзвичайно важливо навчати дитину в молодших класах уміння вчитися самостійно. Не зробивши цього, ви закладаєте бомбу сповільненої дії. Психологи стверджують: розвиток психіки дитини — це розвиток її самостійності. Ви припуститеся помилки, якщо виконуватимете за неї її роботу, стоятимете в неї за спиною, поки вона виконуватиме домашнє завдання, і підганятиме, і критикуватиме, і змушуватиме переписувати заново. Не можна говорити: «Ти знову неохайно пишеш, перепиши ще раз!», «Не підеш гуляти, доки не напишеш як слід». Зауважуйте інакше: «Не засмучуйся, у мене теж не все виходило. Старатимешся — все вийде. Ось дивися — як тут у тебе добре написано!» Навіть якщо дитина отримала погану оцінку, спробуйте зрозуміти її відчуття, її стан. Їй вже у школі було образливо і гірко через те, що вона написала (відповіла, розв’язала) гірше за всіх. Допоможіть їй зрозуміти, в чому полягає її помилка, і не зганяйте на ній свого роздратування.

Оцінки учня — нерідко показник його ставлення до вчителя. у нелюбимого вчителя хлопчик може отримувати погані оцінки, а в разі зміни вчителя раптом стає відмінником.

Після переходу вашої дитини з початкової школи до середньої її та вас теж очікують проблеми. Для когось їх розв’язання є досить серйозним бар’єром, а комусь вони даються легко. я маю на увазі появу вчителів-предметників. У кожного — свої вимоги, свій стиль викладання або свій темперамент. Зазвичай протягом першого півріччя, якщо класи початкової школи і середньої знаходяться в одній будівлі, діти бігають до своєї першої вчительки мало не кожної перерви. Це дещо пом’якшує різкість переходу до предметно-кабінетної системи викладання. Але ваша дитина, особливо, якщо в неї були добрі взаємини із вчителем у перших класах, буде нудьгувати і нервуватися. Класний керівник на перші батьківські збори запрошує всіх предметників, які працюватимуть із вашими дітьми.

Отже не пожалійте свого часу, відвідайте — подивіться — поговоріть, порівняйте з першою вчителькою. Перші враження вже підкажуть вам варіанти розвитку подій.

До 12 років хлопчик повинен навчитися вільно розміркувати, уміти відстоювати свої інтереси та погляди. у нього до цього часу сформуються свої захоплення. у когось це буде спорт ї техніка, у когось — мистецтво, природа, книги.

Якщо ж дитині постійно нав’язувати батьківську волю і переконувати її в тому, що самостійно, без батьків та їхньої допомоги, вона нічого не може, то можна отримати пасивного хлопчика. Звикнувши до того, що всі його бажання визначаються батьками і ними ж задовольняються, він не докладатиме зусиль для свого духовного та інтелектуального розвитку.

У попередньому розділі ми домовилися з вами про те, що повернемося до теми темпераментів. Давайте поглянемо, які можуть виникнути проблеми в школі у холериків, сангвініків, флегматиків і меланхоліків. і познайомимося на прикладах.

«А у нас було так»: розповідає Ніна

Саша чудово вчився в початковій школі. Потім ми дуже вдало змінили квартиру і переїхали. Синочка довелося перевести до іншої школи — не возитимеш же дитину щодня через все місто?

Несподівано розпочалися проблеми в школі. Учителька скаржилася на те, що Сашко неуважний, постійно відволікається, та ще й клас відволікає, а іноді, навпаки, мало не спить на уроці. Успішність сина різко знизилася, і в школу він ходив тепер тільки тому, що це є обов’язковим. У новому класі і навіть у паралельних класах у нього незабаром з’явилися друзі, і це певною мірою підтримувало його бажання відвідувати школу.

У художній школі і в секції карате у нього все було чудово. Нарешті нам із чоловіком спала на думку одна гіпотеза щодо можливої причини Сашкових проблем, і ми вирішили перевірити її. Спочатку ми відвідали урок у колишньому Сашковому класі за колишнім місцем проживання (на щастя, вчителька поставилася до проблем сім’ї з розумінням і не заперечувала проти присутності батьків на уроці). а після цього насилу отримали дозвіл на відвідування уроку в новій школі. і тут усе відразу стало зрозумілим. Перша вчителька Сашка була, як і він сам, яскравим сангвініком. а тому уроки проводила жваво, енергійно, яскраво та цікаво. Вона разом із дітьми раділа і засмучувалася, жартувала з ними, іноді сварилася, але жодної хвилини уроку не залишалася байдужою до того, що відбувається. у новій школі Сашко опинився в класі вчительки-флегматика. Вона була добрим, досвідченим учителем, пояснювала матеріал чітко і ясно, але беземоційно. Від дітей вона вимагала ідеальної тиші та суворої дисципліни. Не дивно, що Сашко в неї на уроках нудьгував, а тому відволікався і не засвоював матеріал.

Ми подумали, обговорили ситуацію із Сашком і вирішили не переводити його до іншого класу. Просто тепер щодня ми відводили певний час, від півгодини до години, на повторення уроків, щоб переконатися в тому, що син усе розуміє і не відстає. Це допомогло Сашкові у навчанні, оскільки йому набагато легше було виконувати завдання в комфортній доброзичливій атмосфері, ніж у класному емоційному вакуумі. До того ж ситуація, що склалася, обернулася на користь наших взаємин із Сашком: він побачив, наскільки батькам небайдуже його благополуччя, і це дуже сильно зближувало нас і згуртовувало сім’ю. Отже навіть поява молодшого брата не викликала у хлопчика частих у таких випадках ревнощів.