Дата публикации записи:

21 Ноябрь, 2013 в 15:00

Суперечливість батьківських позицій

Можливо, моє питання видасться вам дуже несерйозним. Зараз нашим дітям ще зовсім мало років, синові три роки, дочці чотири з половиною. Але ми з дружиною часто сперечаємося про те, як їх правильно виховувати, і я помітив, що наші позиції багато в чому не однакові. Наприклад, я вважаю, що дітей бити не можна, а дружина упевнена, що ляснути іноді не завадить, тому що у неї в сім’ї так було заведено. Думаю, що дітям таке неузгодження позицій батьків корисним не буде. А ви як вважаєте? І як нам домовитися, якщо нас самих виховували по-різному?

Питання, якраз, достатньо серйозне, і поставлене вами дуже правильно. Дитина — дуже чутливий барометр батьківських стосунків. Діти багато помічають, ловлять наші інтонації, погляди, прочитують ті невер-бальні знаки, які ми подаємо (це наші жести, пози і міміка).

Давайте розберемо це питання на простій конкретній ситуації. Наприклад , дитина пустує, і мама суворо з нею розмовляє, закликаючи заспокоїтися, а тато в той же момент сидить поряд, дивиться телевізор чи читає. Він ніяк не реагує на дитячу поведінку, демонструючи повну байдужість до ситуації і до поведінки дитини. Як ви думаєте, чи швидко мама заспокоїть малюка? Швидше за все, не дуже. Адже дитина все чудово бачить і розуміє. Малюк знає, що мама хоче, щоб він поводився добре, а татові все одно. Тому і результату немає. Або, наприклад, ось такий випадок. Тато дозволяє синові бути неохайним у пісочниці і випробовувати чоботи на «промокання», а от мама категорично проти цього. Здається, що все це дрібниці. Багато батьків щиро дивуються: ну, так, все саме так і відбувається, що ж тут дивного. А потім батьки безпорадно знизують плечима, коли норовиста дитина не хоче підкорятися ні мамі, ні татові.

Неузгодженість батьківських позицій (а саме це і відбувається в сім’ях найчастіше) може призвести і до того, що ваша дитина стане справжнім маніпулятором. Малюк вже знає, що мама ні за що не дозволить йому з’їсти ще десять цукерок. Але він так само знає, що тато може легко на це погодитися. До кого, як ви думаєте, ваша дитина піде за дозволом? Відповідь очевидна.

Ви говорите, що вам важко дійти якогось спільного висновку, тому що ви виховувалися в сім’ях, де підхід до виховання дуже різниться. Але в такій ситуації опиняється більшість сімейних пар. Важко знайти дві сім’ї, виховні підходи в яких були б настільки схожими, що мамі і татові зовсім не довелося б домовлятися. Але це тільки здається, що домовитися дуже складно. Важливо, що ви це усвідомлюєте й удвох цього хочете заради своїх дітей.

Дотримуйтеся кількох правил, і ви побачите, що все не так вже й неможливо. Ніколи не критикуйте позицію іншого. Наприклад, не говоріть дитині: «тато не дозволив, але нічого, він піде, і тоді ти зможеш це зробити» або: «Мама даремно тобі не дозволяє». Краще без дитини поговоріть із чоловіком і з’ясуйте, чому він зайняв саме таку позицію.

Знайдіть час для переговорів. Визначте найважливіші питання виховання, які обов’язково будуть у кожній сім’ї. Бити чи не бити, дозволяти давати здачу або не дозволяти, примушувати чи не примушувати — це, звичайно, спільні питання, які виникають у всіх тат і мам. А ось до якого рішення ви дійдете, це стосується тільки вашої сім’ї.

Дитина повинна відчувати, що батьки солідарні в своїй позиції хоча б з головних питань. І тоді у вашого малюка буде значно менше моментів неслухняності і вередування.