Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 10:51

Темперамент дитини

Говорячи про виховання дитини, необхідно завжди пам’ятати про особливості темпераменту, оскільки холерик та флегматик вимагають зовсім різного до себе підходу.

Кожному темпераменту притаманні свої сильні та слабкі сторони, свої плюси і свої мінуси. Дитина «винна» в тому, що має певний тип темпераменту, не більше, ніж ми — в тому, що маємо свій. Генетичні дослідження довели, що генетичні чинники істотно впливають на темперамент дітей. Отже, багато в чому батьки спадково передають дітям властивості темпераменту. У першу чергу це стосується «стійкості до стресів»: одні діти надзвичайно легко ображаються і засмучуються, вони вразливі, здається, вони мають «тонку шкіру». Інші діти відзначаються емоційною стійкістю, вивести їх з рівноваги дуже складно. Так само одні діти діють активно та імпульсивно, а інші виглядають пасивнішими, хоча насправді вони з дитинства схильні спочатку поміркувати, зважити на все та обдумати, а потім уже діяти. І нарешті, спадково зумовленими є такі складові темпераменту, як схильність до усамітнення або потреба в активному спілкуванні.

Двоє людей те саме почуття передають по-різному: одна регоче, а інша всього лише посміхається; одна робить усе швидко, енергійно, а інша точно, але повільно; одна починає сердитися через дрібниці, а іншу потрібно дуже сильно розгнівати, щоб побачити такою. Усі ці прояви залежать від нашого темпераменту.

Кожному із нас від народження притаманний один із чотирьох типів темпераменту. Уважається, що переробити темперамент неможливо. Дуже рідко зустрічаються люди, які відповідають на 100 % якомусь одному типу. Як правило, наш темперамент складається з характеристик двох або трьох типів. Протягом життя баланс складових нашого темпераменту може змінюватися нібито сам по собі, під впливом життєвих подій, проб і помилок. Оскільки від темпераменту залежать сила та швидкість наших реакцій на життєві події, ступінь емоційної та нервової збудливості, ми, дорослі, можемо свідомо працювати над своїм темпераментом, використовуючи одночасно і його силу, і його слабкість. Дуже добре, якщо ми вже від раннього дитинства зуміємо розпізнати темперамент нашої дитини і допоможемо малюкові «приручити» його.

Діти, в яких переважає флегматичний темперамент,- урівноважені та незворушні. Вони завдають батькам зовсім мало занепокоєння та зростають, не потребуючи особливого контролю та зусиль. Флегматик, який тільки-но навчився ходити, не буде гуляти по всій квартирі, залазити до шафи і під дивани або намагатися забратися на високий стелаж. Він із задоволенням ходитиме, цікавлячись навколишнім світом не менше, ніж усі інші діти, але вивчаючи і досліджуючи його поступово, повільно та розмірено. Попереду таке велике життя! Чи варто поспішати? Нервова система флегматиків 99 % часу знаходиться в рівновазі. Щоб вивести їх з рівноваги, потрібно докласти чималих зусиль.

Наприклад, систематично знущатися з них, як миші з кота Леопольда у відомому мультфільмі. Кіт Леопольд — типовий флегматик. Спокійний, урівноважений, миролюбний та доброзичливий. Світ він сприймає як дружнє середовище. Йому абсолютно не властива агресія. Навіть якщо у флегматика виникне якась серйозна проблема, це навряд чи можна помітити за його зовнішнім виглядом. Можливо, він виглядатиме дещо спантеличеним. Флегматики можуть добре впоратися з труднощами. Єдине, у чому вони безпорадні,- це виконання завдання на швидкість. Швидкість їм не властива. Отже, якщо вимагати від маленького флегматика зробити щось негайно, то це може шокувати його. І не дивуйтеся, якщо у відповідь він заціпеніє або ж тихенько похнюпиться, зіщулиться і «сховається у свою черепашку», наслідуючи равлика. Флегматика можна назвати «зручною» дитиною, бо він не бігає як очманілий і не репетує у вас над вухом протягом дня, а тихо і спокійно займається якимись своїми дитячими справами, проте вам не завжди буде з ним легко.

Флегматик від народження — «заглиблений у себе», «людина у футлярі», і дуже важко зрозуміти, що коїться у нього в душі. Проте йому дуже сподобаються логічні та розумові ігри. Така дитина вже в чотирирічному віці із задоволенням гратиме в шахи і намагатиметься читати свої перші книжки. Принаймні, картинки вона роздивлятиметься упродовж багатьох годин. І слухатиме ваші розповіді — теж. Отже, приготуйтеся стати казкарями або шукайте Орину Родіонівну.

Моїм друзям, Марії та Олексієві, дуже пощастило: тільки-но в них народився син, мама Марії, новоспечена бабуся, одразу ж пішла на пенсію і весь свій вільний час присвячувала улюбленому внукові.

Тихон із раннього дитинства любив спостерігати за якимсь предметом своїми величезними серйозними очима і дивитися тривалий час. Це давало йому справжню насолоду. Тому бабуся піклувалася про те, щоб у нього постійно були різні предмети. «Нашому юному вченому потрібний матеріал для досліджень»,- жартувала вона. У віці 5-6 місяців малюк повинен уміти самостійно сідати. Проте Тихон і не думав про це. У восьмимісячному віці занепокоєнню батьків вже не було меж, і бабуся з малюком вирушили до Центру раннього втручання, вона хотіла отримати консультацію фахівців.

Маленького Тишка обстежили, але жодної патології не виявили й оголосили вердикт: «Цілком нормальна дитина, абсолютно незрозуміло, чому вона ще не робить того, що притаманне її віку». Американці називають дітей, яким «ліньки» розвиватися «за графіком» — «пізніми дітьми».

У дев’ятимісячному віці Тихон не тільки почав сідати в ліжечку, але й вставати, тримаючись за бильці. У віці 1 року і 3 місяців він почав ходити. Природно, що бабуся його опікала, але вона заохочувала самостійність і готувала до дитячого садочка. Коли Тихонові виповнилося 2 роки, його віддали до ясельної групи. Бабуся прокидалася сама і будила внука на годину раніше, щоб він спокійно, не порушуючи свого ритму, вмивався та одягався, до того ж самостійно. Вона допомагала йому тільки застебнути ґудзики і зашнурувати ботинки. Решту Тишко робив самостійно. З батьками у нього спочатку виникали проблеми, коли вони сердилися на «загальмованість» малюка і намагалися підганяти його. У відповідь він припиняв будь-яку діяльність, починав тихо та ображено плакати. Бабуся, яка має відмінне почуття гумору, говорила молодим: «Ви ж його самі Тихоном назвали. Ось він і є Тихоном. Живе за принципом «тихіше їдеш — далі будеш». Не заважайте йому, дайте жити і розвиватися в своєму ритмі, і тоді все буде чудово». Після декількох невдалих спроб «прискорити» Тишка батьки почали дотримуватися порад бабусі. Урешті-решт дитина ні в чому не поступається своїм одноліткам у дитячому садочку. Певна річ, що спринтером він не буде. Але йому це й нецікаво, адже він флегматик, його дистанція — марафонська. І на ній він може стати першим.

Діти, в яких переважає сангвінічний темперамент,- рухливі та веселі. Вони життєрадісні, оптимістичні, обожнюють спілкуватися. Отже, якщо ваше нагодоване немовля плаче і не заспокоюється, не дивуйтеся і не губіться в здогадках: «Чого ж йому ще бракує»? — він хоче з вами поспілкуватися. Облиште ненадовго свої справи, посидьте поруч із ліжечком, поговоріть, заспівайте пісеньку. Дитина світитиметься від щастя! Діти-сангвініки із задоволенням катаються в машині. Отримують задоволення вони і від прогулянки в колясці. Найкраще — в «кенгурушці» у мами на грудях: і все довкола подивитися можна, і себе показати, і мама поряд. Сангвініки потребують змін, нових людей, нових місць і нових знань не менше, ніж води, їжі та повітря. Проблемні ситуації сангвініки вважають за краще розв’язувати мирним шляхом. Вони незлобиві та неагресивні, але вміють дати відсіч. Для них аксіомою є те, що всі люди — чудові, а тому світ — прекрасне місце. Тому вони сприймають його із чистим серцем і відкритою душею. Маючи справу з кимось або чимось, що суперечить їхній теорії світу і добра, вони спочатку не вірять своїм очам і дуже вражені. А потім дають гідну відсіч. Пасивними сангвініків не можна назвати в жодному разі! Як і флегматики, вони схильні до продуманих дій, але, на відміну від своїх повільних товаришів по розуму, мислять швидко і дуже швидко — залежно від вимог ситуації.

Нудьга — найстрашніший ворог дитини-сангвініка. Відсутність нових вражень і нової інформації відбивається на ній негативно. Сангвінік, який занудьгував, стає млявим та перебуває нібито в іншому часі. Принаймні йому стає складно концентруватися на тому, що відбувається безпосередньо «тут і зараз». Про те, як темперамент впливає на навчання в школі, розмова піде далі.

Діти, в яких переважає холеричний темперамент, — маленькі «торнадо». Якщо сангвініки досить швидко заспокоюються і повертаються «до норми» навіть після активної, енергійної та емоційно цікавої гри, то в холериків усе відбувається зовсім інакше. Володіючи значною нервовою та емоційною неврівноваженістю, вони «заграються», тобто не можуть вчасно зупинитися. Як і сангвініки, вони потребують зміни вражень і постійного оновлення їхнього життя.

Якщо вони не перебувають у центрі подій, то перестають відчувати, що взагалі живуть.

Проте сильні враження швидко стомлюють їх. Вони хочуть продовжувати гру, або поїздку, або екскурсію, але їхня емоційна «ємність» виявляєтьсяпереповненою, і вони не витримують такого надмірного навантаження. Наслідком цього є неймовірна здатність гарячкувати через дрібниці, запальність і майже цілковита відсутність терпіння.

Якщо ваш малюк-холерик вирішив зробити вам сюрприз і намалював якийсь оригінальний малюнок, він вимагатиме, щоб ви облишили всі свої справи та негайно розглянули малюнок. І якщо ви будете дуже зайнятими і не зможете зреагувати відразу ж, дитина вмить розлютиться. Холерики взагалі нагадують за своєю нервовою організацією гранату з вийнятою чекою: досить трохи розтиснути пальці, як відразу ж відбудеться вибух. Холерики — природні агресори. І не через якусь там підвищену злісність. Зовсім ні. Вони є добрими і милими, ніжними та вразливими… Всередині. Проте через свою підвищену нервову збудливість та швидкість реакцій вони мають спочатку якось відреагувати на подію, зробити або сказати щось і тільки потім подумати. Діяльність холериків є нерівною та пульсуючою. Зацікавившись чимось, вони діють дуже енергійно та інтенсивно, але так триває недовго.

Холерики швидко стомлюються і тому не можуть продовжувати заняття, яке цікавить їх. Нервовий спад та знесилля природно виливаються в роздратування, яке, наростаючи, знаходить свій вихід або в конфлікті, або в нервовому зриві. Якщо малюкові не вдається на підлозі побудувати з конструктора те, що задумав, то він незабаром, обурюючись, розкидає цей конструктор по кімнаті. І виплесне своє роздратування на кожного, хто потрапить йому «під гарячу руку». Можливо, що заплаче від злості та безсилля. Точніше сказати, сльозами злості від власного безсилля і нерозуміння оточуючих.

Для холериків є дуже складним той період раннього дитинства, коли їхні уміння та можливості ще дуже далекі від здібностей і бажань.

Низка невдач досить часто може закінчитися депресією. Отже, вам доречніше змиритися і пристосуватися до частої зміни настрою дитини, різких змін в її інтересах, по можливості не випробовувати її терпіння та не змушувати чекати.

І нарешті, діти, в яких переважає меланхолійний темперамент. Уважають, що батьки холериків стиха радіють тому, що в них не народився меланхолік. І навпаки. Загалом, обидва темпераменти мають свої особливості. Емоційний стрес для дитини-меланхоліка — майже норма життя, оскільки її здатна засмутити і вивести з рівноваги будь-яка дрібниця. «Принцеса на горошині», поза сумнівом, була за темпераментом меланхоліком. Ніхто інший не здатний відчути одну-єдину крихітну горошинку через сім пухових перин. Малюк-меланхолік плакатиме через будь-яку незначну причину і навіть тоді, коли ми не вбачаємо жодної причини для сліз. Це ми не бачимо, а він її знайде. Ми не розуміємо причин його страждань і не поділяємо емоцій малюка, а це тільки погіршує ситуацію, оскільки меланхоліки надзвичайно вразливі, легко ображаються, мають підвищену чутливість і страждають від невпевненості в собі. Як наслідок — нервові зриви, що для них — не рідкість. Як і холерики, меланхоліки швидко стомлюються, але для відновлення нервової та фізичної енергії їм потрібен тривалий час. Тому участь у довготривалих іграх, тим більше складних, спричиняє у них стрес. Узагалі, для них є стресовою будь-яка ситуація з несподіваними нововведеннями або з елементами змагання.

Типовою для меланхоліків реакцією на стрес є уникання спілкування та усамітнення, заглиблення в себе і свої переживання. Отже, батькам маленького яскраво вираженого меланхоліка залишається тільки порекомендувати запасатися терпінням і розумінням. І звичайно, небажано віддавати дитину до дитячого садочка раніше ніж у трирічному віці.

Існує також таке поняття, як «важкий темперамент». Як правило, так називають надмірно емоційних дітей, які не здатні контролювати себе, а також емоційно неврівноважені. Такі діти є дуже вразливими.

Батьки, які усвідомлюють проблеми темпераменту своєї дитини, допомагають їй володіти собою і завдяки цьому полегшують завдання її внутрішнього зростання і становлення як особистості. Навіть діти з так званим важким темпераментом поступово виправляють свою поведінку, навчаючись контролювати емоції, якщо батьки підтримують їх та сприймають такими, якими вони є замість виказування роздратування та наказів «негайно заспокоїтися і поводитися належним чином».

До речі, зазвичай достатньо батькам змінити свою поведінку, як «некеровані» діти успішно змінюють свою.