Дата публикации записи:

19 Ноябрь, 2013 в 17:24

Традиційний стиль виховання дитини

Дитина постійно перебуває з матір’ю, яка не працює (ходить, тримаючись за її спідницю) і починає займатися хатньою роботою, як тільки стає до цього здатна.

Процес виховання

Після того, як дитина оволоділа своїм власним тілом і всіма тими предметами, до яких можна торкнутися, то починає супроводжувати матір і під час її хатніх справ. Таким чином дитина досягне фази наслідувального навчання, в якій вона більшою мірою почне освоюватися сама, все менше пристосовуючись до прикладу, причому особистісні стосунки з конкретним дорослим набувають доленосного значення. Дії дорослого сприймаються не усвідомлено.

Коли дитина ще маленька, її тривалий час та без особливих обмежень годують груддю, носять прив’язаною до себе, дозволяють смоктати соску, пальці та в інший спосіб заспокоюють та забавляють. Коли у дитини з’являється молодший брат або сестра (у традиційних культурах це зазвичай відбувається через 2-3 роки), дитина стає нянькою та вивільняється від свого підопічного, як тільки він або вона підростуть настільки, щоб стати нянькою для нового малюка. Старша дитина тим часом переходить до розряду помічників, а згодом і самостійних працівників. Чим старшою вона стає, тим більше у неї обов’язків та прав і тим більшою кількістю людей вона командує. У цілому сім’я являє собою вертикально організовану структуру, на чолі якої стоїть батько родини, який командує своїми молодшими братами та сестрами, а також своїми дітьми, які в свою чергу командують молодшими членами родини.

Вальдорфський педагог Фрейя Яффке

Яким є виховання в такій родині та яким є його результат? Ось декілька чудових описів із різноманітних джерел.

Януш Корчак: «Як любити дітей»

Селянський хлопчисько Ендрек. Він уже ходить. Тримаючись за одвірки, обережно переходить через поріг у сіни. Із сіней двома кам’яними сходинками сповзає рачки. Біля хати зустрів кішку: оглянули одне одного та розійшлися. Спіткнувся об грудку сухої грязюки, зупинився, дивиться. Знайшов паличку, сів, колупається у піску. Лежать очистки від картоплі, бере до рота, пісок у роті, морщиться, плює, кидає. Знову зіп’явся на ноги, біжить прямо на собаку; собака його збиває з ніг. Зморщився, ось-ось заплаче, та ні, пригадав щось і тягне віник. Мати пішла по воду: учепився за поділ та біжить уже значно впевненіше. Юрба старших дітей, із підводою; прогнали його — відійшов убік, дивиться. Б’ються два півні — дивиться. Посадили Ендрека на підводу, везуть, висадили. Мати покликала. І це лише одна, перша, половина дня тривалістю шістнадцять годин.

Ніхто не говорить йому, що кішка дряпається, що він не вміє ходити сходами. Ніхто не вчить, як ставитися до великих дітей. «У міру того як Ендрек підростав, прогулянки сприяли тому, що він ішов від хати все далі» (Віткевич).

Часто плутається, помиляється; у результаті — гуля, у результаті — велика гуля, у результаті — шрам.

Та ні, я зовсім не намагаюся замінити надмірну опіку відсутністю будь-якої опіки. Я лише наголошую, що селянська однорічна дитина уже живе, тоді як наш зрілий юнак ще тільки буде колись жити. Боже мій, та коли ж?

Міклухо Маклай про аборигенів Нової Гвінеї

Досить таки характерною рисою туземців є те, що вони дуже люблять повчати інших, тобто якщо хтось робить щось не так, як вони, туземці одразу ж зупиняють його та показують свій спосіб дії. Це помітно навіть на дітях; безліч разів маленькі діти, років шести або семи, показували мені, як вони роблять щось. Це відбувається тому, що батьки дуже рано привчають дітей до практичного життя, так що змалечку вони вже придивилися і навіть деякою мірою навчилися всіх мистецтв та дій дорослих, навіть таких, які зовсім не відповідають їхньому віку. Діти мало граються; гра хлопчиків складається із метання палиць, на зразок списів, у стрільбі із лука, і як тільки вони досягають незначних успіхів, то застосовують їх у практичному житті. Я бачив хлопчиків, дуже невеличких, які проводили години біля моря, намагаючись влучити із лука в якусь рибу. Те ж саме відбувається і з дівчатками, і навіть більшою мірою, тому що вони раніше починають займатися господарством і стають помічницями своїх матусь.

Дітей тут рано привчають допомагати по господарству. Смішно бачити, як півтора-дворічна дитина тягне до багаття велику дровиняку, а згодом біжить до матері посмоктати груди.

Дуглас Локвуд про аборигенів Західної Австралії

Досвітком аборигени розпалили багаття, щоб воно захистило їх від холодних поривів південно-східного вітру. При світлі вогнища я побачив, як маленька дівчинка, яка ще не навчилася ходити як слід, влаштувала для себе маленьке вогнище. Нахиливши голову, вона роздувала вуглини, щоб вогонь запалив гілля та зігрів її. Вона була без одежі, вочевидь страждала від холоду, а все одно не плакала. У таборі було троє маленьких дітей, але ми жодного разу не чули їхнього плачу.

Зрозуміло, і в традиційній сім’ї можливим є конфлікт «батьків і дітей». Він добре описаний у п’єсі Ісаака Бабеля «Захід», де сини повстають проти батька через те, що оскільки він «не пускає дітей на справу», або в п’єсі Теннесі Вільямса «Любов під берестом» (конкуренція між батьком і сином через молоду дружину батька). Якщо батькові не вдається відстояти свою владу, то син, посівши його місце, відновлює колишню піраміду, яку сам очолює.

Недолік такої системи виховання: велика небезпека сімейної тиранії.

Перевага: виникнення горезвісного «відчуття родинності», захищеності, які дають дитині