Дата публикации записи:

19 Ноябрь, 2013 в 11:39

Eчимось сідати на горщик

З багатьох причин саме вміння дитини поводитися з нічним горщиком уважається одним з основних критеріїв розвитку. Майже кожній із мам доводилося чути щось на зразок: «Мій (моя) ходить на горщик із 8 місяців!» і почуватися при цьому досить приниженою («А мій (моя), напевно, раніше навчиться читати, ніж пісяти куди слід!»)

Але одночасно будь-яка начитана мати, швидше за все, чула, що такі гіганти психології, як Зігмунд Фрейд або Ериксон, вважали, що надмірно раннє і жорстке привчання до горщика може завдати дитині психологічної травми і буквально скалічити їй життя.

Подумки ми, можливо, з ними і згодні, але, озираючись навколо, не бачимо скалічених сидінням на горщику дорослих людей, зате вид власної дитини з мокрими штанцями завдає жорстокої психологічної травми нам.

Отже, заради нашого внутрішнього спокою давайте розберемося, що, власне, означає для вас і для дитини проблема горщика.

Що вона означає для вас?

  • Зменшиться кількість прання.
  • Зникне неприємний запах від дитячих речей.
  • Ви зможете заощадити на памперсах.
  • У вас буде приємне відчуття, що дитиною можна керувати і ви контролюєте ситуацію.
  • Ви відчуєте, що ви — мати добре вихованої дитини.

Що означає привчання до горщика для дитини?

  • Вона повинна простежити і запам’ятати зв’язок між визначеними відчуттями внизу живота і калюжею або купкою на підлозі. Більшість дітей здатна це зрозуміти не раніше ніж у віці 1,5—2 років.
  • Вона має зрозуміти, що ви хотіли б бачити її сечу і кал не на підлозі, а в горщику.
  • Вона повинна захотіти це зробити. Тобто вона повинна зрозуміти, що пісяти в горщик — «добре», і захотіти чинити добре, а отже, зробити етичний вибір. Якщо вона сідає на горщик через загрозу ляпанця, її моральність поки не може бути розбудженою. Зрозуміло, той же етичний вибір вона робить, коли привчається не розкидати їжу за столом, прибирати свої іграшки перед сном, мити руки перед обідом або не користуватися соскою і пляшечкою. Ходіння на горщик — тільки один з елементів соціалізації дитини, але елемент важливий, оскільки він пов’язаний із придушенням сильної потреби спорожнити свій сечовий міхур або кишечник прямо тут і зараз. Вона повинна навчитися зупиняти сечовипускання або дефекацію на самому початку і самостійно користуватися горщиком. Це відстрочення у виконанні бажання і є істотним прогресом у соціалізації дитини. Принципово важливо, що воно здійснюється за внутрішнім спонуканням, а не під тиском ззовні. У результаті дитина вчиться «володіти собою», а отже, міцніше стверджується в своїй самостійності.

Отже, якщо ви згодні зі всім сказаним вище, ви можете побачити, що метод «висадження на горщик» задовольнить ваші запити, але не запити дитини. Для формування характеру необхідно, щоб дитина навчилася робити це самостійно, а не внаслідок вашого дресирування. Недаремно вона може успішно впоратися з цим завданням приблизно в тому ж віці, коли говорить «я сам». Якщо ви почнете «висаджування» з 6-8 місяців, то ви поза сумнівом досягнете деяких успіхів, але криза першого року швидко зведе все нанівець. Горщик буде включений дитиною до «сфери бунту», як і інші ваші розпорядження. Навпаки, якщо ви почнете привчання до горщика в 1,5-2 роки, дитина сприйме цю нову науку як частину дорослішання і робитиме це з ентузіазмом.

Як дитина може сама навчитися ходити на горщик?

1.    Вона повинна зрозуміти, для чого, власне, призначений горщик. Багато дітей плачуть під дверима туалету, коли мами йдуть туди. Заради спокою і соціалізації дитини не зважайте на власну скромність. Запустіть малюка в туалетну кімнату, поясніть йому, що ви робите і, поставивши горщик поряд з унітазом, запропонуйте приєднатися. Швидше за все, дитина на хвилинку сяде на горщик і, не залишивши в ньому нічого, тут же схопиться. Так і повинно бути. Вона зрозуміла, чого від неї вимагають, але поки що не може довільно управляти сечовипусканням. Відмітьте, дитина повинна бути достатньо дорослою, щоб самій сісти на горщик і самій встати з нього. Тобто їй десь рік.

2.    Вона повинна зрозуміти, що означає «пісяти» і «какати». Приблизно у рік ви вже, швидше за все, можете визначити, коли дитина починає тужитися: вона припиняє гратися, крекче, стає у відповідну позу, напружує м’язи живота. У цей момент ви і говорите їй: «Ага, здається, ти збираєшся покакати! Так, дивися, ти дійсно покакала». Приблизно до півтора року вона це усвідомить. Приблизно так само справа йде і з сечовипусканням, але там вік усвідомлення зрушується до 1,5-2 років. У Олексія це трапилося за один раз, шляхом «осяяння». Одного разу (у півтора року) він почав пісяти, стоячи у ванні, і, опустивши очі донизу, побачив, звідки, власне, виходить струмінь. Здивовано він поглянув на мене і запитав: «У?» Я відповіла: «Це твій пеніс, і ти ним пісяєш». «Угу!» — погодився задоволений Олексій, і більше ми до цієї теми не поверталися. Приблизно через 2-3 тижні він почав самостійно пісяти в горщик.

3. Тепер, нарешті, ваша дитина знає, хто і як залишає ці калюжі на підлозі. Можливо, вона навіть бігає за ганчіркою, щоб їх прибрати. Тепер саме час сказати: «Було б чудово, якби ти зробив це в горщик!» і дати їй нічну вазу. Разів сто вона, можливо, пропустить ваші слова повз вуха, але на сто перший ласкаво погодиться (якщо ви не встигли вселити їй страх перед горщиком насильницькими висаджування). Їй буде легше зрозуміти що до чого, якщо в цей час вона гулятиме будинком із голою попкою. На цьому етапі можуть допомогти музичні горщики, що грають приємну мелодію, коли в них потрапляє вода (тільки наперед познайомте дитину з цією особливістю горщика, щоб не налякати її).

Ще одним відмінним заохоченням може бути право самостійно винести горщик в туалет і спустити воду в унітазі. Зрозуміло, довгі місяці після цього дитина, загравшись, пісятиме «не туди». Не хапайте її і не саджайте силоміць. Краще скажіть щось на зразок: «Ой, дивися, ти пісяєш! Не хочеш зробити це в горщик?» Якщо після цього вона все ж таки сіла на горщик і видавила з себе декілька крапель, її слід обов’язково похвалити за готовність йти вам на зустріч.

«Пересічна» починає упевнено користуватися горщиком (з одиничними проколами) у віці 2-2,5 року. Більшість педіатрів і дитячих психологів дають дітям ще півроку фори. Якщо дитині більше ніж три роки і вона не може самостійно регулювати сечовипускання і дефекацію, її слід показати спеціалістам.

Що стосується дефекації, то тут є ще один нюанс: багатьом дітям дож 2 років важко какати сидячи, вони віддають перевагу позі — стоячи, спираючись на щось руками. Ми виходили з положення таким чином: Олексій говорив: «Ка-ка!», ми ставили його у ванну або в таз, де і здійснювався процес. Якщо дитина почала привчатися до горщика після двох років, можливо, вона відразу захоче ходити на унітаз зі спеціальним дитячим сидінням.

Обійтися без нічного памперса ви зможете, коли дитина прокидатиметься сухою або самостійно прокидатиметься вночі, щоб сходити на горщик. На прогулянці памперс не буде потрібен, якщо дитина зможе сама попросити вас відвести її «в кущики». Ту та іншу науку «пересічна» дитина опановує у віці 2,5-3 роки.

Соромити дитину за те, що вона напісяла поруч із горщиком, а тим більше ставити в приклад сусідських дітей, щонайменше безглуздо. Тільки дуже затуркана (і одночасно дуже розвинена дитина) буде в цьому віці чинити погано «на зло вам».

Крім того, совість дитини ще тільки починає формуватися (пам’ятаєте, ми трохи говорили про це). Якщо зараз ви піддасте новонароджену совість дорослим випробуванням, ви замість «культури совісті» (людина сама відчуває, що добре і що погано) почнете формувати «культуру сорому» (людина орієнтується на реакцію оточуючих: можна вкрасти, якщо про це ніхто не дізнається, можна вбити, якщо вбивство здійснюється всім колективом, але безлад в одязі в суспільному місці — злочин).

Наостанку, як завжди, хочу просити вас не сприймати мої міркування дуже серйозно. Якщо вам легше привчати свою дитину до горщика «методом висаджування», чиніть саме так.

Головне, не забувайте дізнатися думку дитини. Якщо вона не заперечує, отже, ви порозумілися. Але «крики, крики і вигинання» означають, що ви вдираєтеся в сферу її «самості», а це дійсно може спричинити психологічну травму.

Е. Ериксон підкреслював: «Із відчуття самоконтролю при збереженні позитивної самооцінки створюється стійке відчуття доброзичливості та гордості; з відчуття втрати самоконтролю і чужорідного зовнішнього контролю народжується стійка схильність до сумніву і сорому».