Дата публикации записи:

21 Ноябрь, 2013 в 16:00

У дитини віднімають іграшку

Як правило, однорічна дитина покірливо дозволить відібрати у себе іграшку і тут же, не виявивши ані найменшого незадоволення, гратиметься найближчою чужою іграшкою. Якщо вона і розплачеться, то не від втрати іграшки, а від переляку. Ми вже говорили про те, що маленькі діти — геніально розшифровують емоції. Ось і зараз дитина відчула агресію іншої дитини, але не зрозуміла, чому вона виникла. Все відбулося дуже швидко. Якщо ви скажете у цей момент щось на зразок: «Який поганий хлопчик, відібрав у Насті іграшку! А ти навіщо віддаєш?», ви заплутаєте доньку ще більше. Вона «відчує», що хлопчик чомусь (чому?) сердитий на неї, а ви сердиті на цього хлопчика (чому?), і… на неї також (чому?!) Наступний «напад» зустрінеться потоком сліз, тому що дитина знову потрапляє в незрозумілу ситуацію, яка її налякала.

Що робити? Ви, напевно, вже здогадалися. Пояснити дитині, що, власне, сталося.

Наприклад, так: «Не лякайся, хлопчик на тебе не злиться, просто йому так сильно захотілося твоєї ляльки, що він навіть забув, як слід поводитися. Так буває».

Пояснити дитині, що вона не стала гіршою тому, що у неї відняли іграшку.

Мої патентовані засоби:

  «Це нічого, таке часто трапляється, у всіх іграшки віднімають, і у мене раніше віднімали, і навіть у тата, тут нема чого соромитися». (До речі, таким же чином я відучувала Олексія від страху після падіння зі сходів.)

  «Навіть якщо у тебе відберуть іграшку, я тебе все одно люблю, ти у мене найкраща». Подивіться в обличчя дитині, коли говоритимете ці слова! Б’юся об заклад, ви помітите, як уважно слухає вас дитина.

Ваша дитина не хоче погоджуватися на заміну, вона вимагає саме ту іграшку, яку у неї відібрали. Або вашу дитину проганяють із гойдалки, з будиночка тощо. Інша дитина займає її місце на гойдалці, користуючись тим, що вона доросліша, спритніша, сильніша. Можливо, вам здається, що безглуздо, втручатись у дитячі сварки. Проте іншого виходу немає. Це одне з моїх кредо: дитина повинна знати, що мама (тато) її завжди захищають від тих, хто сильніший за неї, інакше не може бути мови про довіру між вами, упевненість дитини у своїх силах. Правда, в 90 випадках зі 100 під час «розподілення» іграшок краще взагалі нічого не робити. Діти розберуться самі. Але якщо дитина поглядом або плачем кличе вас на допомогу — необхідно втрутитися. Зазвичай, в ідеалі дитина повинна сама залагоджувати конфлікти з іншими людьми, але вона ніколи цього не навчиться, якщо ви не покажете, як це робити. А до речі, як? Виявляючи ввічливе і шанобливе ставлення до «обох особистостей».

Упіймайте кривдника за руку і скажіть йому ввічливо, але твердо щось на зразок: «Не ображайся, я розумію, що тобі хочеться цю машинку, але зараз із нею грається Настя. Можливо, потім вона тобі її дасть або ви можете помінятися. А поки, якщо хочеш, можеш узяти м’ячик, Насті він не потрібен».

(За такої тактики у мене ще жодного разу не виникав конфлікт із мамою «кривдника». Навпаки, вони, ймовірно, в глибині душі дякували за те, що я допомагаю їхній дитині гідно вийти з неприємної ситуації.)

Удома, ймовірно, варто пояснити цю ситуацію і вашій дитині. Тобто (повторюся) пояснити, що інша дитина зовсім не хотіла її кривдити, просто дуже захотіла пограти машинкою, що у всіх дітей іноді відбирають іграшки, в цьому немає нічого страшного, і що ви її любите, навіть якщо вона не може за себе постояти. Після цього розкажіть їй, що:

  •   іграшку можна не віддавати. (Моя мама в подібній ситуації запропонувала Олексієві, тримаючи іграшку в руках, «швидко-швидко йти» від «нападника». Це спрацювало. Принаймні всі троє дуже повеселилися.);
  • можна помінятися. Процес обміну потрібно принагідно продемонструвати дитині на прогулянці.