Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:45

Чого бояться у такому віці

Змушена попередити вас, що «типові» страхи — зовсім не означає «обов’язкові». Цілком можливо, що вашого сина це стосуватиметься меншою мірою або не стосуватиметься взагалі. Але оскільки страхи все ж існують, буде добре, якщо ви знатимете про них і про те, яким чином вони позначаються на поведінці дітей. У цьому віці не менш гострим залишається основний страх молодших школярів — страх втрати батьків; тільки тепер найстрашнішим стає вже не розлучення, а смерть батьків. Батьки залишаються основним захистом від усіх небезпек. Пригадайте, коли ваш син хворів, і в нього була висока температура. Варто було вам запропонувати йому ліки, або покласти на лоба холодний рушник, або дати випити сік грейпфрута, як його самопочуття поліпшувалося. Відразу ж, ще до початку дії ліків або іншого засобу. Чому? Тому що дитина впевнена — тато або мама знаходяться поруч, а це означає, що все під контролем, і з ним усе буде в порядку. Вочевидь, навіть ті діти, які стали свідками землетрусів та інших катастроф разом із батьками або з одним із батьків, відчувають менший психологічний стрес, ні^ ті діти, кому довелося опинитися під владою стихії наодинці або серед чужих людей.

Крім страху втратити батьків, діти бояться стихійних лих, техногенних катастроф і терористичних актів — це результат того, що багато хто з них безконтрольно переглядає передачі по телевізору. У декого до цього додається страх літати літаками або плавати на теплоходах.

Ці страхи зумовлені переоцінкою ступеня могутності батьків. Якщо молодшим дітям здається, що батьки можуть усе, то діти віком від 8 до 11 років уже усвідомлюють, що батьки, на жаль, не всесильні, що їхні можливості є досить обмеженими.

Є ще один страх, що притаманний, у першу чергу, молодшим школярам,- так званий страх «невідповідності». До того часу, поки хлопчик спілкувався переважно з батьками, йому досить часто повторювали, що він «гарний та слухняний хлопчик». Усі діти намагаються бути гарними, це природне бажання і прагнення.

Але бути слухняним удома — це одне, а бути таким же в школі — дещо інше. І дитина починає боятися бути «поганою». Це пов’язано і зі страхом отримати погану оцінку, і зі страхом опинитися на останньому місці в спорті, і зі страхом непопулярності. Батьки та вчитель очікують від дитини відмінного навчання і гарних оцінок. Друзі-однокласники вбачають у ньому товариша для своїх ігор. Тренер спортивної секції чекає від хлопчика успіхів у спорті.

Дитина прагне нікого не розчарувати, виправдати те, чого від неї очікують, але це не так уже й просто, і звідси з’являється страх «невідповідності».

«у нас було так»: розповідає Дарина

Моєму синові нелегко довелося в першому класі. У дитячому садку на його зайву вагу не звертали уваги, ніхто його не дражнив. А тут почалося. Почала помічати, що Захар не має бажання до школи йти в ті дні, коли за розкладом — фізкультура. А чим він завинив? Він хворіє на бронхіальну астму, з таким захворюванням бігати дуже складно, тому зайва вага і з’являється. Я, звичайно, мала розмову з учителькою фізкультури. Вона мені порадила віддати сина до секції ушу. Уважається, що там і постава покращується, і зайва вага зникає.

Але найголовніше, що ушу відоме своєю системою дихальних вправ. Якщо астма алергічного походження, то може і взагалі вилікуватися: син навчиться дихання контролювати, і проблеми зникнуть.

Перш ніж віддати сина, я підійшла до тренера і окреслила йому нашу проблему. Ми про все домовилися, і мій Захар, який мав прізвисько Колобок, почав відвідувати заняття.

У секції таких «колобків» було достатньо, тому він перестав хвилюватися із цього приводу.

Спочатку йому на заняттях доводилося скрутно, але вже через місяць він утягнувся, напади почали рідшати, «колобковість» зменшилася. А головне — це те, що Захар дізнався про себе багато нового і дивовижного. Нехай у класі Антон швидше за всіх бігає.

Натомість Захар тепер дуже добре сідає на шпагат, перекидається через голову і робить «колесо».

Учителька фізкультури просить його надавати допомогу тим дітям, в яких це не виходить. І найголовніше — напади астми у нього стали рідшими.

Захар навчився не порівнювати себе з іншими, а порівнювати себе із самим собою, помічати свої досягнення, а тому він уже не боїться бути невідповідним чиємусь уявленню про те, яким він повинен бути.