Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:48

Яким має бути рівень контролю

Найстрашніше в дітях — те, що вони зростають. Не знаю, як ви, але я настільки звикла ходити із сином за ручку, що мені було дуже складно, коли мій хлопчик пішов до першого класу і прагнув ходити до школи не тільки не за ручку з мамою, але й зовсім самостійно. Отже, незважаючи на те що школа розташована у нас у дворі, її видно з вікон, я дуже хвилююся. Мій найбільший подвиг — проводити сина з дванадцятого поверху на вулицю (не можу ж я дозволити йому спускатися ліфтом, тим більше сходами) і дозволити далі йти самостійно. Після уроків я забираю його зі школи. Це перший клас, і мій син самостійно ще боїться їхати ліфтом. Але хлопчики так швидко дорослішають! Якось я розповіла подрузі про свої страхи на тему «Як же я зможу відпустити сина гуляти без мого супроводу? З одного боку, я розумію, що дещо дивно для дев’ятирічної дитини гуляти з матусею. З іншого боку, на вулиці приховується стільки небезпек для маленької людини! Машини їздять навіть у дворі, не кажучи вже про вулицю. Наркоманів, алкоголіків та хуліганів скрізь дуже багато. І як же мені бути?» Подруга мене заспокоїла: «Не хвилюйся. Гадаю, коли твоєму малюкові виповниться 20, ти зможеш випускати його на вулицю самого». І смішно, і сумно. Сучасний світ дійсно складний, і обстановка у місті не надає оптимістичного настрою та впевненості в безпеці. Але давайте спробуємо пригадати, чи було колись інакше. Мабуть, на початку ХХ сторіччя обстановка була ще гіршою, не беручи до уваги періоду революції та становлення нової влади. Роки після завершення Великої Вітчизняної війни так само не можна вважати сприятливими для того, щоб випускати дітей на вулицю без батьків. Але діти завжди, починаючи з восьмирічного віку (у першу чергу хлопчики), гуляли у дворах без супроводу батьків, і це не зашкодило їм вирости і стати нашими татами та мамами, бабусями і дідусями. Отже, найскладніше — не надати підростаючому синові свободи, а не перешкоджати йому. І чим раніше це зробити, тим краще буде для дитини. Так, хлопчик може повернутися додому з роздертими колінами і ліктями, а то й з розбитим носом, але він набагато швидше стане чоловіком, якщо йому надати можливість перебувати у чоловічому суспільстві і розв’язувати свої проблеми самостійно. Дивно, але нашим хлопчикам багато що вдається, вони майже з усім здатні впоратися без нас. І що більше вони мають свободи, то швидше вчаться долати навіть складні проблеми. Для прикладу наведу «страшний» випадок зі свого життя.

У сина-першокласника в школі мало відбутися новорічне свято. Зрозуміло, я приготувала нарядний костюм, простежила за тим, як він одягнувся вранці, і ми вирушили до школи. Оскільки в ранці знаходилися новорічні подарунки, то він був заповнений повністю, і змінне взуття я несла в руках. Перед школою ми із сином попрощалися, і я поїхала на роботу. Можете собі уявити моє хвилювання, коли півгодини потому я побачила у себе в руках пакет зі змінним взуттям сина? я уявляла різні картини, одна страшніша за іншу. Я уявляла свого засмученого малюка, як він сидить і плаче в роздягальні, не знаючи, як повестися. Або що його не пустили на свято без змінного взуття. Або що він роззувся і ходить по холодній підлозі у шкарпетках, що призведе до неминучої застуди. Цілий день я божеволіла. Коли я зайшла до школи після роботи, щоб забрати сина, дитина зустріла мене з посмішкою, а на моє запитання: «Сонечко, як же ти почувався без змінного взуття?» — спокійно відповів: «Мама, у нас же сьогодні фізкультура. Я перевзувся в білі кросівки, вийшло навіть святковіше, ніж у старих черевиках».

Після цього мене почали мучити докори сумління, що не полишають мене і до цього дня: хто ж із нас двох по-справжньому дорослий?