Дата публикации записи:

28 Ноябрь, 2013 в 11:56

Як поводитися з холериком

Восьмирічний Михайло — холерик. Від раннього дитинства Мишко був маленьким стихійним лихом для сім’ї. Коли він тільки вчився самостійно їсти, то міг скинути все зі столу, якщо ложка ніяк не потрапляла до рота, а натомість вимазувала носа або вухо. Деталі конструктора можна було знайти у всіх кутках кімнати, оскільки конструктор нерідко не хотів збиратися так, як було потрібно Мишкові. Якщо він хотів печива, а мама говорила, що печиво можна їсти тільки після обіду, Мишко, ризикуючи, міг вилізти на стіл, а звідти, як по сходинках, полізти по полицях буфета, щоб дістатися бажаного. У дитячому садочку він міг миттю вихопити в якоїсь дитини з рук іграшку, яка йому сподобалася. Певна річ, Мишка сварили, і він зразково поводився до наступної події.

Зрозуміло, що батьки дещо побоювалися за успіхи і поведінку свого малюка, відряджаючи його до першого класу. Тим більше що викладала в цьому класі зовсім молода вчителька, яка щойно закінчила інститут. Але, як виявилось, хвилювалися вони даремно. Тетяна Іванівна, так звали вчительку, добре могла впоратися зі своєю роботою і по-справжньому любила дітей, хвилюючись за них постійно.

Коли Мишко вперше розкидав олівці на її уроці, через те що йому ніяк не вдавалося правильно написати літери, вона щиро здивувалася і запитала його: «Оце такий смішко наш Мишко?» — так, що Мишко і сам не утримався від сміху. На щастя, Тетяна Іванівна була і вихователем групи продовженого дня. Вона стежила за Мишком, а незабаром зустрілася з його батьками для того, щоб домовитися про однакову лінію поведінки. Михайлика перестали сварити за спалахи люті. Натомість усі троє намагалися навчити його долати ці спалахи і напади роздратування. Коли Мишко, перебуваючи у групі подовженого дня, черговий раз розкидав те, що в нього було на столі, Тетяна Іванівна схвально і з розумінням сказала: «І правильно! Обридливий олівець, ніяк не хоче застругуватися. Зламати його за це! і стругачку теж добре б поламати, адже вона стругати не хоче. І парту заразом, може, олівець через те й не застругується, що за партою сидіти незручно. Правда, без парти не можна буде ані писати, ані малювати. І без олівця теж. Може, ми їх краще відкладемо на певний час убік і займемося чимось іншим? Почитаймо, наприклад. А коли самі заспокоїмося, повернемося до застругування олівця. Може, він також до цього часу заспокоїться і перестане вередувати?»

Мама влаштувала ще цікавіший і наочніший фокус. Вона попросила у друзів старі тарілки і чашки, якими вдома з різних причин не користувалися (здебільшого через тріщини), але чомусь ще не викинули. І влаштувала показовий сеанс биття посуду зі сльозами та криками: «Ах ти, тарілко, у мене з рук вислизнула і розбилася? Так тобі і треба, я весь посуд зараз переб’ю! Усе переб’ю, нічого не залишу! Ну ж бо, бийтеся!» На ці крики та дзенькіт Мишко прибіг на кухню. Хвилину він помовчав, а потім обережно сказав: «Мамо, а як ми без посуду їстимемо?»

Мама перестала бити посуд і сердито сказала: «Ця противна тарілка вислизнула, і я розсердилася!» Мишко вчительським тоном запитав: «Мамо, а хіба ця тарілка склеїлася від того, що ти решту тарілок розбила?» — «Ні, звичайно,- відповіла, «заспокоюючись», мати, яка володіла акторським талантом,- знаєш, іноді я просто неспроможна впоратися зі своєю злістю».- «Я теж»,- співчутливо промовив Мишко.

У результаті вони з мамою домовилися про те, що розв’язуватимуть цю проблему і вчитимуться долати роздратування і гнів таким чином, щоб це не завдавало біди. І в них дуже добре виходить!